Середа, 03 червня 2009 18:05
Андрій Бондар
Андрій Бондар
Андрій Бондар

Його ангели

 

Якось їхав автобусом зі Львова до Вроцлава. Чотиригодинне стояння на кордоні з перевіркою паспортів і шуканням спирту в презервативах й сигарет під шкірою сидінь закінчилося глупої ночі, й ми нарешті рушили в глиб Польщі. Втім, їхалося недовго: за кілька кілометрів до міста Жешув ми знову стали, наче вкопані. Попереду нас була аварія. Про це недвозначно свідчили машини швидкої допомоги та поліції, що сновигали туди-сюди. Або надавали допомогу, або виконували лише протокольну місію.

Стояння було пітним і виснажливим. До того ж невідомо було, скільки це триватиме. Однак, я певен, кожен пасажир згодився стояти в цій дірі безкінечно довго в обмін на просте знання: попереду всі живі. Попри те, що зовсім чужі й незнайомі.

Аж раптом наш водій налаштувався на якусь ультракоротку радіочастоту. І ось у тишу автобуса, який нашорошив вуха й дослухається до кожного звука, ввірвались місцеві таксисти:

— Хлопці, що там сталося?

— Та далекобійника машина збила… Виходив із кабіни.

— Живий?

— Та невідомо.

— Не знаєте, довго чекати?

Попереду нас була аварія

— Поліція сказала, десь 2 години щонайменше.

Я на мить уявив, як над чорною від ночі польською дірою зібралися ангели життя й ангели смерті, що по-дружньому спілкуються між собою, ніби вирішуючи якісь свої професійні проблеми. "Живий?" — ніби між іншим цікавиться ангел смерті, вже готовий забрати душу далекобійника у свої чертоги. "Та невідомо", — відповідає ангел життя, спостерігаючи за звичною роботою польських реаніматорів.

А ми, втомлені українські люди в угорському "Ікарусі", тримаємо за того невідомого далекобійника кулачки, чекаючи на свій шлях до ранкового Вроцлава. І цього разу він для нас обов"язково настане.

Зараз ви читаєте новину «Його ангели». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

20

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода