Середа, 18 березня 2009 16:36
Андрій Бондар
Андрій Бондар
Андрій Бондар

Гуцулка Ксеня

 

Є в деяких віршах і піснях милі недоречності, неточності й навіть відверті ляпи. Але вони настільки вростають у наше життя, що ми вже й не звертаємо на них уваги. От, наприклад, співає Вакарчук на весь світ: "Я налию собі, я налию тобі вина. А хочеш із медом?" І нам уже не важливо, що не "налию", а "наллю", аби лиш Славко налив — хоч із медом, хоч без меду.

Те саме з "чайовою кружкою", про яку співає Кузьма з Білик. Нічого не вдієш: саме так твориться мова. Її неточності й шерехатості — це її живе життя. До речі, подейкують, що ще у ХІХ ст. в українській мові не було слова "мрія".

Проте існують пісні, з яких завжди кортить викинути кілька слів або й рядків. Особисто для мене це "Гуцулка Ксеня" Романа Савицького. А в ній — слова: "Гуцулко Ксеню, я тобi на трембiтi лиш однiй в цiлiм свiтi розкажу про любов". Далі, коли ліричний герой обіцяє розповісти про свій жаль — усе гаразд. Трембіта якраз і призначена повідомляти про померлих, про повернення вівчарів і наближення колядників. Про будь-що — лиш не про любов. Адже трембіта — не труба й не саксофон, де достатньо вентилів і клапанів, аби показати кожен нюанс, кожен відтінок свого кохання.

Ще у ХІХ столітті в українській мові не було слова "мрія"

Однак Савицький написав саме так. І мені хочеться думати, що це ніякий не ляп і не фольклорний образ. Просто трапилася у житті Ксеня, яка вивернула його всього, випотрошила, вийняла йому душу і кинула її голою на мороз. І любов його була, наче гуцульська смерть, про яку розповісти можна лише горам. Бо люди звуків цієї любові й не почули б ніколи. Зате почули згодом милу ліричну пісню, яку часто співають, коли сумні й веселі. Й співатимуть завжди, доки не помруть.

Зараз ви читаєте новину «Гуцулка Ксеня». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

13

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода