Ексклюзиви
Середа, 03 березня 2010 17:34
Андрій Бондар
Андрій Бондар
Андрій Бондар

Дід

 

"Коли вже нам запропонують нестерпні умови життя!?" — раптом вигукнув на зупинці маршрутки, здавалося, зовсім не божевільний і анітрохи не п"яний дідок. Черга стояла, як німа, бо що на таке скажеш? Усім ясно було, що він має на увазі, мабуть, щось протилежне. Вигукнув, вийшов із черги і рушив у бік електрички. Наче там запропонують те, що треба.

Це скидалося на сон або й було сном. Бо я пішов слідом, зачарований дивним дідом, у якого сива борода починала рости від очей, а на підборідді ставала жовтою, немов яєчний жовток. Зловив себе на тому, що йду за ним тільки з цікавості — яка фраза буде наступною.

Мені чомусь закортіло назвати його якось по-євангельському — Лукою чи Матвієм. Іти за ним було важко, бо треба було втричі зменшити звичну швидкість. Він не спирався на палицю, як усі інваліди життя, а ніби закручував її в асфальт, немов шуруп.

Ми спустилися в перехід, і там він знову спитав у юрби:

Коли вже нам запропонують нестерпні умови життя!?

— Коли вже нам запропонують нестерпні умови життя!?

Уже стоячи на пероні між двома зграйками сірих людей, дід знову вигукнув:

— Коли вже нам запропонують нестерпні умови життя!?

Люди знову наїжачилися й ніяк не прореагували. За півхвилини їх проковтнула електричка, а ми з дідом залишились одні посеред голого перону. Стало незручно від цієї пекучої самотності. Ну, бо зрозуміло, чому він не сів у поїзд. Але чому не поїхав я?

І раптом мені перехотілося знати, яка його фраза буде наступною. Перехотілося тому, що тепер дід сунув просто на мене. І вже я пішов по-своєму, а дід — утричі швидше. Бо що я міг? Навіть нестерпних умов життя я йому запропонувати не міг. У певну мить я перейшов на біг і розчинився між людей у переході.

Зараз ви читаєте новину «Дід». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

19

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода