Ексклюзиви
Середа, 09 квітня 2008 15:26
Андрій Бондар
Андрій Бондар
Андрій Бондар

Чужі батьки

 

Оце їду сьогодні і думаю: "Боже, вже квітень у розпалі, а ще нещодавно Різдво було і святого Василя!". Раптом піднімаю голову — і бачу на білому тлі біґборду червоні літери: "Україно, з Новим роком!". Це одна японська фірма нас вітає, а зняти забули. А може, це якийсь японський Новий рік?

Їду далі, а там діти вітають "самых лучших в мире родителей". На біґборді фото облуплене — трохи втомлених, але ще досить бадьорих людей. Їм на тому фото водночас і приємно, що діти такі уважні, і якось уже трохи соромно так довго мозолити собою людям очі.

Вони вже мені як рідні: висять на в"їзді до Києва десь півроку і невідомо, скільки ще їм лишилось. Мами вже майже не видно, а батько ще незле тримається. Міцні сільські люди. Під шістдесят. Петро Іванович і Зінаїда Тарасівна на тлі рожевих тюльпанів. Діти по-київськи розмовляють, у люди вийшли, бізнес тримають. Середній клас, сіль землі.

Діти по-київськи розмовляють, у люди вийшли, бізнес тримають

Я звик подумки вітатися з ними. Контакт у нас однобокий. Іноді я сприймаю їх як власну синівську безпорадність. Бо так само довести свою любов до батьків у мене не стане ні духу, ні смаку, ні грошей. Точніше, грошей би вистачило, якби пояса затягнув.

Однак найчастіше в голову лізуть траурні думки. Діти з великої любові, але зовсім несвідомо немовби готуються до чогось поганого. Хоча, я вірю, що можна навчитися виявляти свою любов по-іншому: купити стареньким путівку в Єгипет, постелити асфальт перед хатою… Можна їх оздоровити, розважити і зробити приємно по-справжньому.

А тим часом умирають вони на біґборді — милі українські люди. За могилкою ніхто не доглядає. Сумна репетиція. Дай вам, Боже, здоров"я, чужі батьки.

Зараз ви читаєте новину «Чужі батьки». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

4

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода