Наталя Валевська 5 років є власником магазину взуття: привозить в Україну дороге дизайнерське взуття з-за кордону. Каже, українці навіть зі статками важко прощаються зі стереотипами і неохоче дозволяють собі відмовитися від невиразних чорних моделей і віддати перевагу смаку та самовираженню.
Як ти почала займатися взуттєвим бізнесом?
Я працювала перекладачем. Писала про інвестиції, вела блог у Живому Журналі. 2007-2008 роки - це були піки популярності ЖЖ. Всі писали щось про себе, знайомилися. Мені стало нудно писати про себе. Захотіла зробити зі свого блогу тематичний. Випадково знайшла хороший англомовний матеріал про взуття, переклала його з англійської і подала по-своєму. Наступний після цієї статті тиждень і писала тільки про взуття. Знаходила новинки і тенденції. І пішло-поїхало. Людям стало цікаво. Вони вже знали, що в мене можна почитати про взуття. Згодом почала привозити якісне дороге взуття з-за кордону. У мого блогу вже зібралася певна аудиторія, смаки якої збігалися з моїми. Тому мені не було вже так складно їх продавати. За два роки дійшло до 120 пар в місяць, я вже на той момент вже мала дитину. 120 людей в квартирі - це було занадто. Тоді ми відкрили магазин.
За якими критеріями обираєш взуття для продажу?
За власним смаком, за тенденціями в моді, плюс розуміння, чого чекає аудиторія.
Яке взуття вважаєш красивим?
Міняються тенденції - міняються смаки. Хтось пропонує щось кардинально нове або трошки нове. У перший сезон воно може сприйматися гостро. Ти на нього дивишся, розумієш, що це потенційно класна штука, вона буде мати популярність наступного року, але візуально вона ще не проходить мою матрицю. Я дивлюся на неї і в ній естетики для себе не бачу. Потім зустрічаються такі речі на сайтах, на блогах. Через якийсь час ти пропускаєш це в себе і думаєш: а воно все-таки красиво виглядає. Я люблю оригінальне взуття. Найбільше - американського дизайнера Джеффрі Кемпбелла. Він дуже прогресивно мисляча людина в плані колодок з точки зору анатомії. Те, що він видумує, інколи здається, анатомічно це неможливо взути. Але його взуття зручне.
Практичне?
Ходжу у ньому пішки, навіть на роботу. Я себе привчила до цього. Люблю все що роблю, робити добре. Якщо вже ходжу на каблуках - то я ходжу на каблуках. І не буду скиглити: "Ой, мої ніжки!". Є дні, коли мені просто не хочеться підборів. Тоді я ходжу у взутті на низькому ходу. А є дні, коли на підборах мені хай і не комфортно фізично, але я почуваюся комфортно психологічно.
Ти готова платити більше, знаючи, що купуєш взуття від іменитого дизайнера?
Так. Це справедливо. Купую дороге дизайнерське немасове взуття ще й заради відчуття власної індивідуальності. Точно знаю, що не зустріну за день на вулиці ще кількох людей у подібному. З Джеффрі Кемпбеллом ми познайомилися у 2010 році. На той час я вже знала про бренд, я вже возила його попарно купуючи в різних місцях, виловлюючи ці всі шалені пари на хороші знижках. Прийшли до стенду на виставці а Америці - а там представлена колекція наступного сезону. У мене, окрім того, розмір семпловий. Все взуття на виставки роблять - чоловіче в 42-му, а жіноче в 37-му. Це так колодка на які натягують зразки. Усе можна поміряти. Ми поспілкувалися з їхнім менеджером з продажів, вони без проблем погодилися з нами працювати. Коли зібралися іти, менеджер каже: "А он, до речі, сам Джеффрі". Познайомилися особисто на наступній виставці через півроку співпраці. Чудова привітна людина, при зустрічі розповідає про родину: трьох дітей, собак і дім в Каліфорнії.
Як оціниш масове взуття, яке носять в Україні?
Воно здебільшого просто некрасиве. Що може бути красивого в чорній підошві, на яку зверху абияк нашитий чорний шматок шкіри? Масове взуття навіть за сто гривень на базарі має право на існування. Але це звичайна утилітарна річ. Як машина найнижчого цінового сегменту - ланос чи жигулі. Але є речі дорожчі і красивіші, в які уже вкладається не просто функціональність, а й творчість.За кордоном так само є величезна кількість жахливого просто взуття. Суспільство всюди шароване більш-менш однаково. У нас, однак, цього дешевого взуття більше. Взули, нормально, є в чому вийти на роботу. Байдуже, звідки це взуття: Китай, Туреччина, львівська фабрика, головне що доступне. Не скажу, що смаки середнього класу в Україні набагато кращі. У нас дуже нудно, особливо з чоловічим взуттям. Є люди, які можуть преспокійно купити хороше якісне взуття, яке буде красиво і достойно виглядати, але вони просто чомусь вважають, що чорне з чорним на чорному - от саме воно: ознака ділової людини.
Маєш велику колекцію особистого взуття?
У мене насправді не так багато взуття, як це не дивно. У мене виробився імунітет до цього. Коли я починала цим займатися, перший рік усе міряла і хотіла залишити собі. Приїздить, наприклад, посилок 30-40 пар. Все це стоїть вдома в коробках, ти кожну відкриваєш, нюхаєш, мацаєш. Через рік хотітися перестало. У мене пар 30 взуття. Більше половини - те, яке привертає увагу. Мені інколи дуже складно знайти, в чому вийти з дитиною на майданчик. Мало маю взуття простого. Маю кілька пар взуття на низькому ходу. Це або оксфорди, або сліпи у квітковий красивий принт. Я не переношу звичайних балеток. Не можу дивитися на те, що їх носять 70 відсотків людей з квітня по вересень - розтоптаних, шаркаючих по асфальту, з оцими бантичками впереду. Це для мене табу.
1 
1
Коментарі