Під кабінетом стоматолога – черга з восьмої ранку. Лікарка приходить на роботу з півгодинним запізненням. Пацієнти нервують. На трьох перших усі дивляться із заздрістю, бо зайняли єдину лавку. Решта – підпирають стіни.
О 8:40 стоматолог одягає халат. Виходить до туалету набрати чайник.
– Не нервуйтеся. Скоро почнемо прийом. Зараз обладнання дезінфікується, – заспокоює людей медсестра.
– Галочка, а ты чего здесь? – лікарка впізнає у черзі знайому і заводить до кабінету.
Черга закипає. Жінка із золотими коронками сичить, дівчина в навушниках загинає мат.
– Была седьмой, а зашла первой. Бардак. Все по связям, – каже вусань у шкірянці.
Минає півгодини. Бормашину ще не вмикали. З-за дверей чути уривок діалогу.
– Ну как там наши?
– В селе все тихо. Мы теперь ничьи. Серая зона. Ваш дом стоит. Огород сорняками зарос. Вернетесь – наведете порядки.
– Ты же знаешь, мы пока туда ни ногой. Если бы папа флаг Украины на крыше не вывесил, еще могли бы вернуться.
– В августе Борю похоронили.
О 9:45 половина черги розходиться. Дівчина в навушниках стукає у двері кулаком.
– Коли прийом почнете? У мене зуб болить.
– Сьогодні по талончиках приймати не буду. В мене по запису – сім людей.
Із кабінету доноситься запах коньяку і кави. Ще двоє пацієнтів ідуть геть.
– А что с ним?
– Говорят, за наших воевал. Полголовы снесло. Хоронили в закрытом гробу. Ненавижу укроповскую армию.
– А кто для тебя наши?
– Я думала, ты тоже за республику?
– Галя, сепары чуть не убили мою семью. Не думала, что у меня подруга – сепаратистка.
Зо 2 хвилини жінки з'ясовують стосунки. Потім сепаратистка з підпухлою щокою вилітає в коридор. До стоматолога заходить вусань у шкірянці. Крізь звуки бормашини чути його стогін. Решта черги розчиняється в коридорі. Біжу до реєстратури записатися до стоматолога на прізвище Донець. Сподіваюся, вона – не переселенка.
Коментарі