З Олегом ми жили на одній вулиці. Школу він покинув після дев'ятого класу. З профтехучилища вигнали за рік. Їздив із батьком на шабашки до Москви, потім із матір'ю – робити ремонти в Польщі.
Згодом відкрив фірму з євроремонтів. Сам руками працював рідко – наймав людей. Багатьох кинув на гроші. Від обіцяної суми платив майстрам половину. Одні за це вивезли вночі до лісу та прикували наручниками до дерева. Так просидів дві доби, доки його крики не почули грибники.
Коли з ремонтами зав'язав, його телефони з'явилися на парканах кладовищ. Створив підприємство з виготовлення пам'ятників. Занизив ціни, перед проводами набрав замовлень. Виконати не встигав, тому змушував людей ставити надгробки вночі. На одному цвинтарі ті переплутали небіжчиків. На могилі полковника поставили жіночий пам'ятник із білого мармуру, що призначався для піаністки. Син покійного, атовець, просив переставити.
– Після празників виправимо, – сказав Олег і нарвався на кулак. Втратив два передні зуби.
Коли прийняли закон про розмитнення євроблях, подався у брокери. Зібрав зі знайомих по 300 доларів. Обіцяв: "Растаможу за тиждень", а зник на півроку.
На вихідні їду до батьків. На трасі бачу рекламний щит із кандидатом у народні депутати. "Працьовитий і чесний. Своїх не кину", – обіцяє Олег – із новими зубами
2 
1
Коментарі
1