Ексклюзиви
Неділя, 29 жовтня 2017 09:05
Анна Чирук
Анна Чирук
Анна Чирук

Останній дзвінок

– Коли їхав на війну, думав, найважче – закрити очі загиблому товаришу. А як Ваньку вбили, я перший до тіла підбіг. На його грудях завібрував телефон. Дістав із кишені, а це – мама дзвонить. Не знав, що робити. Якщо зіб'ю, дам надію, що він – живий. А скажу про смерть – вона може не витримати цього, – розповідав Євген.

Його збирали в АТО усім селом. Повернувся з передової позаторік.

– Той телефон вібрував у моїй долоні секунд 30. Вони здалися вічністю. Це був останній дзвінок мами до Вані. Ні вона, ні я більше не почують його "Альо, та все нормуль. Давай я тобі пізніше передзвоню". Потім ще троє товаришів на моїх очах пішли на той світ. На їхні мобільні дзвонили матері, дівчата і дружини. А ми не брали слухавки. Бо ту правду сказати, як і пережити, важко.

Євген звільнився з автозаводу, де працював 12 років. Зайнявся розведенням фазанів. Але залишив їх на батька й подався в АТО вивозити тіла загиблих.

– Мамо, ти мені не дзвони. Сам наберу, – просив Марію Тимофіївну. – Якщо загину, не вбивайся горем. Зустрінемося – як не тут, то там, – показав пальцем у небо.

Потім знову поїхав до побратимів на фронт. Дзвонив раз на три дні. Доки не зник.

У квітні біля їхнього подвір'я зупинилася "швидка". Марію Тимофіївну напів­притомну відвезли в лікарню. Євгена у труні додому повернули через чотири дні. Після похорону матір узялася розбирати синові речі. Зарядила його мобільний. На ньому – 16 пропущених дзвінків від абонента "Кохана".

– Добрий день. А Женю можна? – питає юний і тремтячий голос.

– А Жені більше нема, – Марія Тимофіївна не стримує сліз.

– А ми збиралися поженитись. Я від нього сина ношу, – каже Оксана з Дніпра.

На Покрову в нашому селі хрестили Олексу, сина Євгена.

Зараз ви читаєте новину «Останній дзвінок». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода