– Андрюха смерті не боявся. Раз куримо з ним після бою, а він дивиться мені в очі: "Як думаєш, уже зрубали дерево, з якого мені зроблять домовину?" – каже львів'янин Павло над могилою побратима у роковини його смерті.
Воювати поїхали разом. У товариша поцілив снайпер. Павло вижив завдяки дзвінку матері. Щоб вона не чула пострілів, сховався у бліндажі.
За час нашого знайомства він не раз нарікав на батьків.
– Постійно ставлять мені палиці в колеса, – говорив. – Усе дитинство били і вчили, щоб жив, як вони хочуть. Відмазали від армії, хоча я служити хотів, а не в університеті на геолога вчитися. На третьому курсі пробували відкупитися від дівчини, яка від мене завагітніла. Спочатку гроші на аборт пропонували, потім сплатили кілька тисяч доларів її батькам. А ми на восьмому місяці з Лєркою розписалися. Живемо сім років душа в душу.
На відміну від Павла, молодшому брату батьки дали повну свободу. За куріння коноплі на подвір'ї школи його мало не відрахували з випускного класу.
– Тато брата не лаяв. Сказав, що переросте. А коли той не вступив до університету, взяв кредит у банку і всунув його на найдорожчий факультет. На "міжнародних відносинах" Ванька провчився два роки. Звалив на Рівненщину бурштин копати. За місяць купив тачку, за півроку заробив на квартиру. Але житло програв у покер, а на джипі переїхав вагітну.
– Не того сина били, – плакала мати, коли суддя зачитував вирок. Івана посадили на сім років.
Павло знову пішов в АТО. Перед Новим роком удруге ледь не загинув. Відстав від групи, коли товариші підірвалися на вибухівці.
– Знову мамка подзвонила, – розповідає на Різдво. – Жалілася на невістку: "Внук від рук відбився. А Лєра боїться взяти ременя. Питає в нас із батьком: "Бити чи не бити?"
5 
1
Коментарі