Час циган

О першій ночі на екрані телевізора помирає в пологах циганка Азра. Тоді ж у мене народжується бажання - втекти від буднів із мандрівним циганським табором. Згадую, як 3-річною одягала під самі пахви широку мамину спідницю і витанцьовувала циганочку. Цього разу через тиждень відкриваю візу до Сербії, на землі якої таки померла молода чорноока Азра з фільму Еміра Кустуріци "Час циган".

До столиці Белград їхала через північ країни - автономну область Воєводину. Тамтешні містечка вражали ладом і спокоєм.

- Це Воєводина. Ми - Європа. У нас кругом порядки, - каже на вокзалі міста Врбас сербська русинка Соня, на вигляд їй років із 50. - І чого тебе туди несе, дитино? Белград - це суцільний кримінал. На кожному кроці цигани. Не встигнеш з вагона вийти, як вони тебе обступлять, забалакають, обберуть до ниточки. До центру не йди пішки. Вони знають, де ходять туристи і новоприбулі. Їдь автобусом, але і там слідкуй за кишенями.

Белград - це суцільний кримінал. На кожному кроці цигани

Коли поїзд під'їжджав до Белграда, за вікном почали з'являтися химерні халупи. Вони були одна на одній. Дахами слугував брезент, притиснутий старими шинами. На мотузках майоріло якесь шмаття. Циганському табору не було кінця-краю. Посеред нього височів двоповерховий рожевий будинок циганського барона.

Я згадала попередження Соні й перевірила гаманець та застібки на кишенях. Тоді зробила перший крок на платформу Белградського вокзалу. Настороженим поглядом шукала барвисті спідниці циганок, золоті прикраси і золоті зуби, вслухалася у мову й музику. Я обійшла все місто, але не зустріла жодного ромського обличчя. Приміський табір здавався лише декораціями до чергової стрічки Кустуріци.

- Красавица, дай погадаю! Сынок у тебя богатый будет! Дай копеечку - всю правду скажу! - дивиться прямо в очі й хапає за руку обвішана лахміттям циганка. Я щойно ступила на українську землю. Це був залізничний вокзал міста Чоп.

×