Прочитавши звернення Ігора Луценка до "Комсомольскої правди", викладене в його блозі на "Українській правді", в якому автор надає свій "неупереджений" аналіз ситуації навколо будівництва по вул.Гончара, 17-23, я звернувся до головного редактора цього сайту Олени Притули з проханням викласти і мою позицію щодо цього питання. Я маю пряме відношення до цієї теми, займаючи посаду генерального директора компанії-забудовника "Інвестиційно-будівельна група", яка зводить цей будинок. І, звичайно ж, знаю про діяльність Луценка та його соратників не з чужих вуст. Але схоже, що на "Українській правді" вже наперед визначили особисто для себе хто і в чому винуватий. Тому права висловити свою точку зору мені не надали.
Хоча на моє глибоке переконання, тенденційність заяв та звинувачень, викладених у статті Луценка переходить всі межі та є яскравим прикладом чорного піару з боку майстра цієї справи. І я можу це довести по кожному з пунктів.
Отже, що перше кидається у вічі при прочитанні його допису в блозі? Не будучи фаховим журналістом, я все ж розумію, що дорікати газеті за публікацію інтерв'ю, в якому один з інвесторів будівництва, американський бізнесмен Пол Вотерс висловлює власну думку та ставлення до певних подій, недоречно. Інтерв'ю – це жанр, згідно канонів якого людина висловлює виключно СВОЮ точку зору, так само як свою точку зору в своїх статтях висловлює сам Луценко. Я, звичайно ж, навіть не сподіваюсь на те, що він висвітлить нашу позицію у одному з наступних "інтерв'ю з самим собою", тому спробую викласти її в окремій статті.
Цитата з допису Луценка: "Для того, чтобы привлечь внимание к этой проблематике, моим друзьям и мне даже приходилось однажды блокировать работу подъемного крана".
Щодо "блокування підйомного крану на висоті 25 метрів" хочу сказати тільки одне: на місці Ігора, я б не дуже пишався таким моментом біографії, оскільки потім робітникам будівельного майданчика довелося прибирати в кабіні крану результати вашого з "активістами" переляку. Простіше кажучи, якщо боїшся висоти, то краще так високо не лізти, щоб не осоромитися перед друзями. Крім того, що активісти на чолі з Луценком, вибачте, напаскудили в кабіні, то ще й зламали апаратуру крана, ремонт якої обійшовся нашій компанії в 30 тис.гривень. Були складені відповідні акти, подані скарги в міліцію та прокуратуру, але кримінальну справу за фактом зумисного псування приватного майна, через незрозумілі причини, так і не було відкрито.
Очевидно, що родинні зв'язки Ігора Луценка серед "сильних світу цього" слугують йому погану службу - він і його поплічники перестали боятися всього, в тому числі і закону. Я не можу стверджувати, що його вітчим, неодноразовий екс-голова Нацбанку, доклав свою руку до того, щоб покривати дії свого пасинка. Але, безумовно, та легкість з якою "громадського активіста" "відмазували" в судах, міліції та прокуратурі, викликає підозри.
І хочу зауважити, що безкарність не може продовжуватися вічно, навіть якщо є такий впливовий "дах".
Цитата: "Я искренне желаю, чтобы ни один из ваших сотрудников не подвергался таким угрозам в ходе выяснения истины относительно строительства на Гончара 17-23, каковым подверглись мои друзья и я".
Повідомлення про погрози в бік противників будівництва – спроба перевернути все з ніг на голову. Чому безкінечні погрози та лиття бруду в наш бік Луценко вважає голосом правди, а будь-яку нашу реакцію - погрозами? Врешті-решт, єдиний спосіб яким ми користувалися для вирішення питань, пов'язаних з будівництвом – це суд. І надалі збираємося залишатися в правовому полі.
Коли він представляє себе громаді в якості журналіста, то мав би не забувати повідомити, що вже працював радником міністра економіки, зараз створює свою політичну силу САМ, і зовсім нещодавно якимось незбагненним чином, разом зі своєю соратницею Іриною Нікіфоровою, став членом правління УТОПІК (Українського товариства охорони пам'яток історії та культури), хоча обидва не мають ні відповідної освіти, ні досвіду роботи, щоб бути професіоналами у цій сфері.
В кабінети місцевої влади, прокуратури та суду, в які легко потрапляють "громадські активісти" на чолі з Луценком, мені, наприклад, дорога закрита. Якимось чином йому вдається зустрітися з головою КМДА Олександром Поповим і донести до нього свою позицію, а я в свою чергу такої можливості не маю. Луценка та його "друзів по боротьбі" запрошують на засідання різноманітних комісій, що розглядають питання будівництва на вул.Гончара. 17-23, про які я дивним чином дізнаюсь лише за їхніми ж повідомленнями в інтернеті. Їх залучають до судових справ проти нашої компанії, про які я дізнаюсь лише за офіційними повістками. В зв'язку з цим у мене виникає важливе питання – на кого ці активісти і сам Ігор взагалі працюють? Переконаний, що за більшістю їхніх кроків стосовно будівництва на Гончара, стоять серйозні впливові люди, волю яких вони виконують і які дають їм "зелене світло" та доступ до будь-яких інстанцій, що можуть впливати на ситуацію. І не маю сумнівів – інтереси цих людей дуже далекі від ідеї захисту історичного центру міста.
Цитата:"Более того – чтобы обрести славу в глазах памятникоохранной общественности и вообще всех сознательных граждан Киева, Вашим журналистам стоит всего-навсего уравновесить очень тенденциозное интервью мнением противоположной стороны – той же г-жи Никифоровой, к примеру. Или же представить собственный обзор правового статуса строительства по Гончара 17-23".
Персона громадської активістки Ірини Нікіфорової, взагалі, заслуговує не окрему розмову. Хотілося б розповісти про обставини появи вищезгаданої особи на вул. Гончара, 17-23. Випадок, що стався в 2009 році, чудово ілюструє методи, якими "громадські активісти" боролися з будівництвом. Чоловік Ірини Нікіфорової, офіцер СБУ, неодноразово з'являвся в судах та тиснув на суддів, користуючись своїм службовим становищем, залякував їх для того, щоб вони винесли потрібне рішення стосовно нашого будівництва.
Одного разу, будучи дуже напідпитку він прибіг на будівництво та почав погрожувати табельною зброєю. Ми викликали міліцію, але сбушник і після цього залишився непокараним, показавши службове посвідчення, яке, судячи з усього, дозволяє йому робити все що завгодно.
Звичайно ж, ми були змушені звернутися з повідомленням за місцем його роботи. В Службі безпеки було проведено внутрішнє розслідування. Судячи з усього, чоловікові Ірини Нікіфорової серйозно пояснили, що такі речі неприпустимі для співробітника СБУ, бо на якийсь час погрози від нього припинились. Хоча, наскільки мені відомо, цей епізод таки спустили на гальмах і бравий офіцер відбувся легким переляком замість порушення кримінальної справи. Втім, Нікіфорова, схоже, затамувала серйозну образу за свого чоловіка, яка, очевидно, додає їй наснаги у боротьбі з нашою компанією.
Щодо самої пані Нікіфорової, то її цікавість до нерухомості з'явилася значно раніше, ніж ми почали будівництво. В інтернеті є ще й досі купа об'яв про оренду та продаж квартир з її номером телефону, адже вона довгий час працювала ріелтером. Але згодом вдарила криза, яка позначилася і на сфері нерухомості, тому Нікіфорова знайшла собі нове застосування. Мабуть, бути офіційно безробітною громадською активісткою набагато вигідніше, адже Ірина за час протистояння з нашим будівництвом, що, відверто кажучи, дуже кидається у вічі, значно покращила своє матеріальне становище, свій гардероб та вибір місць відпочинку. Особисто мене дивує той факт, що в той час як ми і наші інвестори щодня терпимо колосальні збитки, матеріальний стан громадських активістів з кожним днем покращується. Настільки, що вони можуть собі дозволити власним коштом поїхати на сесію ЮНЕСКО в Париж, часто і надовго наймати дорогих адвокатів, працювати по декількох фронтах, тиснучи на нашу компанію – в судах, на вулицях, у пресі. Все це нагадує рейдерське захоплення.
Я не маю сумнівів в тому, що кампанія по дискредитації забудовника та зупинці будівництва "Фреско Софія" добре спланована і гарно фінансується. Згадати хоча б конвейер судових позовів на ІБГ, які подавалися від різних фізичних осіб та організацій, але з ідентичними текстами та одними й тими ж представниками в суді. Очевидно, що у цієї судової атаки є один центр керування та багато зв'язків у різних владних інстанціях.
На підтвердження того, що так звані громадські активісти, в тому числі й пані Нікіфорова, не є представниками інтересів жителів навколишніх будинків – лист цих самих жителів до прем'єр-міністра Азарова, в якому вони просять втрутитися в ситуацію та не заважати будівництву. Відповідно, ніякого дозволу на представництво своїх прав горе-активістам вони не надавали, тим більше для такої довготривалої і виснажливої боротьби з забудовником. І я поясню чому. Справа в тому, що між забудовником і жителями навколишніх будинків не має ніякого конфлікту. Більше того, вони зацікавлені у тому, щоб ми а) закінчили будівництво якомога швидше, щоб врешті квартал набув того вигляду, як заплановано в проекті б) все ж таки розпочали реконструкцію кварталу, всіх навколишніх будинків, бо саме таке зобов'язання ми взяли на себе. Деякі будинки ми вже допомогли відремонтувати, зокрема споруду лікарні. Ми чітко виконуємо всі зобов'язання і дійсно хочемо, щоб квартал де ми будуємо будинок став красивим і охайним, а не аварійною "воронячою слобідкою", якою він є вже тривалий час. Врешті, це питання, мабуть, світоглядне – комусь краще жити в смітті і руїнах, а комусь в порядку і красі.
Цитата: "С полным перечнем "безукоризненностей", которых напечатала прокуратура города Киева (подчеркнем, не Ирина Никифорова, не абстрактные злые духи, финансирующие борьбу против стройки), можно ознакомиться тут. Перечень нарушений занимает 18 (!) страниц".
Тепер щодо наших правових позицій. Ми маємо всі необхідні дозвільні документи з самого початку будівництва і наголошуємо, що громадськість вводить в оману купка негідників, які видають себе за громадських активістів, або виконуючи волю третьої сторони, або просто намагаючись нажитися на певних "бонусах" у цій рекет-схемі. Останнім часом це питання схоже стало ще й політичним, судячи з того, як голова КМДА заходився "працювати" навколо нашого будівництва.
Перше. Опоненти кажуть, що передача земельної ділянки № 17-23 по вул. О. Гончара в Києві в землекористування ТОВ "Інвестиційно-будівельна група" повинна була здійснюватися Київською міською радою за згодою Верховної Ради України, оскільки вказана земельна ділянка відноситься до категорії особливо цінних земель як земельна ділянка історико-культурного призначення. Ця інформація спростовуються правовою позицією ТОВ "Інвестиційно-будівельна група", яка була неодноразово підкріплена судовими рішеннями. Відповідно до п. 65 Рішення Київської міської ради № 419/1829 від 15 липня 2004 року ТОВ "Інвестиційно-будівельна група" передано в оренду земельні ділянки за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови.
Відповідно до статті 38 Земельного кодексу України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування. Оскільки відповідно до статті 150 Земельного кодексу України землі забудови не відносяться до особливо цінних земель, вилучення яких здійснюється за обовязковим погодженням Верховної Ради України.
Склад земель історико-культурного призначення визначений статтею 53 Земельного кодексу України. За змістом наведеної статті, до складу земель історико-культурного призначення не належать землі охоронних зон. Оскільки на земельних ділянках № 17-23 раніше знаходилися житлові багатоповерхові будинки, зазначені земельні ділянки в силу приписів статті 38 Земельного кодексу України є землями забудови.
Відповідно до статті 9 Земельного кодексу України розпорядження землями територіальної громади міста Києва належить до повноважень Київської міської ради.
Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17 травня 2002 року № 979, на яке посилаються позивачі, тільки уточнені межі охоронних архітектурних зон, зокрема встановлені межі архітектурної охоронної зони Міста Ярослава. Будь-яких рішень про зміну цільового призначення земель, розташованих у межах встановлених охоронних зон архітектурних, із земель житлової (суспільної) забудови на землях історико-культурного призначення, Київська міська рада, не приймала. Тобто, з прийняттям Київською міською державною адміністрацією розпорядження від 17 травня 2002 року № 979 правовий статус земельних ділянок № 17-23 по вул. О. Гончара у Шевченківському районі м. Києва, як земель житлової забудови, не змінився. Від того, що Київською міською державною адміністрацією було прийнято зазначене розпорядження, земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки не стали землями історико-культурного призначення.
Цитата: "Да будет известно наивному мистеру Вотерсу и всем, что стройка не останавливалась по иску МЕСТНЫХ ЖИТЕЛЕЙ ИЛИ ОБЩЕСТВЕННЫХ ОРГАНИЗАЦИЙ. Сейчас она остановлена по иску КИЕВСКОЙ ПРОКУРАТУРЫ?
Ще один цікавий поворот сюжету, а головне – напрямку думок Ігора Луценка. Виявляється, Київська прокуратура, залежно від того, які вона приймає рішення, може бути або поганою, або хорошою. Якщо спочатку Луценко розповідав що його ватага захищає інтереси мешканців навколишніх будинків і, відповідно, критикував київську владу, в тому числі й органи прокуратури в упередженості, то тепер ситуація змінилася з точністю до навпаки.
Також, в своєму дописі Ігор Луценко публікує документи, які на його думку, мають свідчити про незаконність будівництва на вул.Гончара, 17-23. Зі свого боку я готовий опублікувати всі офіційні документи, які дозволяють мені стверджувати –питання "затоплення Софії Київської" та "заборони будівництва з боку ЮНЕСКО" висмоктані з пальця, вони зумисне піднімалися і поширювалися в якості чорного піару. Простіше кажучи, Ігор Луценко нахабно бреше.
Ось висновок експертизи Державного науково-дослідного інституту будівельних конструкцій ДП "НДІБК" в якому сказано: "Згідно результатів гідрогеологічного моніторингу історико-архітектурних пам'ятників національного заповідника "Софія Київська"…величина рівня підйому грунтових вод перед підземною частиною житлового комплексу складе 0,15-0,25 м, а радіус впливу складе 25-30 метрів. З цього випливає, що будівництво по вул.Гончара, 17-23 не призведе до зміни гідрогеологічного режиму національного заповідника "Софія Київська", який знаходиться за 100-200 метрів від будівельного майданчика. До подібного висновку дійшла ще одна гідрогеологічна експертиза, проведена представниками ООО "ІГВ ВКП Мегабуд".
Далі. Ігор Луценко свідомо вводить громадськість в оману, розповідаючи про те, що ЮНЕСКО виступає проти будівництва по вул.Гончара, 17-23. Комісія ЮНЕСКО надала певні рекомендації нашій компанії, зокрема, щодо зменшення висотності будинку, і ми внесли зміни в проект. Більше жодних зауважень з боку ЮНЕСКО щодо будівництва не було, що підтверджує ось цей документ.
Більше того, голові комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО Франческо Бандаріну настільки набридло бомбардування безпідставними скаргами з боку "громадських активістів", що він навіть надіслав послу України у Франції листа, в якому зазначив: "Дорогий Посол! Будь ласка, зверніть увагу, що Центр всесвітньої спадщини як і раніше одержує електронні повідомлення від окремих осіб, неурядових організацій та статті журналістів щодо стану збереження об'єкта Всесвітньої спадщини у Києві: Собор Святої Софіі та пов'язані Монастирські будівлі Київо-Печерської лаври (Україна), які демонструють повну відсутність знань і розуміння наших методів роботи, офіційних документів та рекомендацій, щодо стану збереження об'єктів всесвітньої спадщини".
Мені також хотілося б, щоб в питання будівництва не лізли ті хто в них нічого не розуміє і намагається використати в своїх цілях. І не хотілося б щоб це питання отримувало політичне, судове чи ще якесь скандальне забарвлення. Зате я дуже хочу, щоб ініціатори цих гонінь, які вартували і мені, і моїм партнерам по бізнесу, багатьох нервів і збитків отримали заслужене покарання, а "Фреско Софія", проект якого в 2010 році було визнано одним з трьох найкрасивіших будинків у Європі, все-таки замість свого нинішнього стану майже завершеного "недобуду" перетворився на те, що ми й планували – на окрасу історичного центру столиці. А ще дуже хотілося б, щоб громадські активісти думали про те, як покращити своє місто, а не про те, як дочекатися його руйнації.
3 
1
Коментарі
3