Учора мене спитали: "Через що ти розлучилася?" Зазвичай відповідаю: "Побив". Насправді був п'яний, кинув пляшкою "пепсі" в стіну, та відрикошетила й попала в мене. Але хто ж після такого розлучається? А "побив" - це причина. Звучить серйозно. Навіть серйозніше, ніж зрада. То чому ж ми розлучилися?
Пам'ятаю, як поїхали до чоловікових батьків. Про розлучення ніхто й не думав. Я забула в автобусі сумочку - з документами, всіма грішми й косметикою. Сподівалася, водій загублене поверне. Наступний рейс у нього був о третій ночі. Буджу чоловіка. Він відбивається. Виправдовуюся, що темно, і дороги сама не знайду. Бурчить: "Далася тобі та сумочка", - й пірнає під ковдру. Вмикаю світло. Ковдра матюкається і дріботить досипати в батьківську спальню. Там мама укриває сина зі словами: "Спи, котику. Спи". Потім веде мене на зупинку.
Вмикаю світло. Ковдра матюкається
Зранку котик був злий - я ж не дала виспатися. Ще й сумки не повернула. Водій, хто б сумнівався, її ніде не бачив. І чоловік мені цим дорікав. Я знала все, що він скаже. Що треба слідкувати за речами. Що частину грошей слід було віддати йому, а я не послухала. Що це тільки привід посваритися. Я розуміла - формально він правий. Але щось мене гризло. Зрозуміла, що саме, коли місяць після розлучення відішачила в подружки на дачі. Шлюб - це постійна праця. Як на городі. Пропустив пару днів, дощ пішов - і вже трава вище голови. Сьогодні ти не виявиш до мене турботу - завтра я до тебе. А позавтра нам обом не хочеться робити зайвих рухів. Підняти зад о третій ночі й протрусити ним сотню метрів. Тоді твій "город" заростає так, що простіше зайняти нову ділянку, ніж намагатися щось виростити на старій. Так і з'являються пляшки "пепсі" - від безсилля, що було ж колись те, чого вже не повернути.
От про це я думаю, поки людина чесно чекає відповіді на питання, через що я розлучилася. Довго підбираю слова і врешті кажу: "Побив".
1 
1
Коментарі
67