- Нам треба поговорити, - каже мені один брюнет.
І я лякаюся. Бо вже чула ці слова від чоловіка, з яким планувала померти в один день. Але після тої розмови ми розійшлися. З брюнетом умирати не планую, але кілька років прожити... чому б і ні? Стою в магазині перед ящиком з яблуками й думаю: "Ми розходимося? Боже, чому? Зустрічаємося ж пару тижнів. Та й не говорять про такі речі у супермаркеті... А де? Може, не розходимося? Тоді що? Він одружений? Розлучений, але має дитину? Двох? Сидів? Скоро сяде?".
Бачу, мій брюнет хвилюється так само, як і його попередник перед зізнанням, що покохав іншу. "Ревіти не буду", - вирішую, а очі вже на мокрому місці.
На вигляд чоловіки однакові, проте всі різні
- Таке діло, - червоніє, - я забув зачинити вікно... і поки ми були на роботі... Коротше, Зьова випав.
І хоча ми живемо на шостому поверсі, а кіт - це моє все, відчуваю таке полегшення, ніби пацієнт, якому сказали про помилковий смертельний діагноз. 4 години, доки шукаємо і знаходимо неушкодженого кота, намагаюся виглядати відповідно до такої ситуації. Тобто, стерти з обличчя вираз абсолютного телячого щастя.
Все-таки, не можна чоловіків міряти одною міркою. Хоч на вигляд вони однакові, проте всі різні. Як... яблука. Бувають солодкі. Перезрілі. Зелені, з-поміж яких все більшає голубих. Червиві. Навіть напівз'їдені - життям, попередніми жінками та їхніми матінками. Один чоловік скаже: "Нам треба поговорити". І це може означати, що його бісить твоя найкраща подружка, пельмені на обід, робота допізна й навіть брязкіт ложки об чашку з чаєм. А від іншого це означатиме, що він тебе любить, поважає, цінує. Навіть не проти померти з тобою в один день. Щоб це почути, іноді варто з'їсти червиве яблуко.
1 
1
Коментарі
35