П"ять років тому Ярослава Павлюковець взяла в оренду під кафе занедбане приміщення в Олеському замку на Львівщині. Ризикувала — за останні чотири роки кафе тричі змінювало власників. Але дуже скоро "Гридниця" стала одним із найоригінальніших ресторанів в Україні. Її директора визнавали найуспішнішим молодим підприємцем-жінкою на Львівщині.
Ярослава живе у Львові. Звідси разом їдемо до містечка Олесько, що за 80 км від столиці Галичини. Жінка каже, що може керувати авто із заплющеними очима — щодня їздить на роботу темно-синьою "маздою".
Замок на околиці Олеська. Припарковуємося на площі біля монастиря капуцинів. До старовинної фортеці ХІІІ століття піднімаємося викладеною каменем доріжкою. Біля залізних дверей "Гридниці" табличка з написом: "Кава від 3.50".
— Колись тут відпочивали княжі охоронці — гридні. Звідси й назва ресторану, — пояснює Ярослава.
На ній бордовий костюм — піджак і спідничка до колін, туфлі на високих підборах. У 1970-х роках, під час реконструкції замку, тут зробили кафе. У кінці 90-х його закрили.
Інтер"єр "Гридниці" витриманий у стилі Київської Русі. Стіни не поштукатурені, по старому каменю в"ється плющ. На стелі у формі арки висять великі ковані світильники. Скрізь: на столах, стінах — горять свічки.
— Я миттю, — Ярослава вбігає до свого кабінету й за кілька хвилин повертається в гаптованій білими нитками вишиванці та довгій спідниці на запаску. — Цій сорочці 120 років, — хвалиться, — на вернісажі її купила. Усі наші офіціантки одягнені у вбрання в стилі ХІІ–ХV століть.
У залі людно — після екскурсій замком зайшла пообідати група польських туристів. Офіціантка в довгій червоній сукні приносить у глиняних горнятках пахучий зелений чай.
На створення елітного тематичного ресторану потрібні мільйони гривень
— Увесь посуд у ресторані — ручної роботи, — розповідає директор. — Робила його майстриня з села Косове на Івано-Франківщині. Обійшовся у півтори тисячі доларів. У Львові вийшло б у п"ять разів дорожче.
Коли Ярослава взяла приміщення в оренду, тут були голі стіни.
— Я півтора року витратила на його ремонт, облаштування, — розповідає. — Це ж пам"ятка архітектури, тут на кожен рух молотком потрібен дозвіл. Начиталася книжок про меблі, одяг, страви Княжої доби і вже добре знала, чого прагну. Усі меблі замовила в столяра, який уміє робити речі під старовину. Правда, виглядає як антикваріат? — показує на сервант для посуду. — Я через світильник відклала відкриття ресторану на три місяці — чекала, поки майстер викує такий, як задумала.
До зали заходять п"ятеро клієнтів — німців. Ярослава просить вибачення і йде до них. З кухні приносить на таці замовлені страви і повертається.
— Коли багато клієнтів, допомагаю офіціантам, — пояснює. — Деколи одягаю фартух і готую страви. Зранку сама їжджу по гуртівнях, закуповую продукти. Роботи ніякої не боюся, як треба — то й посуд помию.
Десятеро працівників ресторану — кухарі, бармени, офіціанти — мешканці Олеська. Ярослава сама навчала їх працювати — знайти у провінційному містечку професіоналів нелегко.
Про власний відпочинковий комплекс мріяла із семи років. Каже, що вже тоді малювала в уяві будинок, у якому люди відпочивають, ходять у ресторан. Після закінчення Львівського медичного університету два роки працювала фармацевтом. Усе-таки бажання відкрити свою справу взяло гору — вступила на факультет ресторанного та готельного бізнесу.
— Одного разу взимку поїхали з друзями на екскурсію в Олеський замок, — розповідає. — На тлі білого снігу він виглядав як зачарований. Раптом Борис Возницький, директор Львівської галереї мистецтв, який вів екскурсію, каже: "У замку є чудове приміщення для кафе, яке не діє. Може, хтось наважиться взяти його в оренду?". Після цих слів мені цілий місяць снився ресторан у стилі середньовіччя, офіціанти у старовинному вбранні...
Ярослава каже, що через обмаль коштів не відразу вдалося зробити все, що задумала.
— На створення елітного тематичного ресторану потрібні мільйони гривень, — зізнається. — Я ж мала у десятки разів меншу суму: на 20 тисяч гривень взяла позику в банку, трохи більше в мою ідею вклав інвестор, знайомий підприємець. Лише через три роки ресторан вийшов зі збитків. Частину прибутків вкладала в нові холодильники, посуд... Донині "Гридницю" оновлюю.
Ваш чоловік — теж підприємець? — цікавлюся.
— Ні, Ярослав — кандидат наук, читає в університеті лекції з права.
А як він ставиться до вашого заняття?
— Каже, що одружився не з жінкою, а з бізнесменом, — сміється. — Я після народження доньки Софійки в декреті майже не сиділа. Коли терміново треба було їхати на роботу, брала місячну дитину з собою.
8 
35413
Коментарі