Топтання на фініші. Невже підемо на друге коло?

Останні дні принесли нашій багатостраждальній Україні цілу купу запаморочливих подій, розчарувань і традиційних надій на краще. Звичайно, мова про минулий четвер 21-го і все, що відбулося після цього. І хоча сьогодні ще рано робити остаточні висновки, ці дні засвідчили про цілий ряд тенденцій, які мають свої негативні і позитивні сторони як для влади, так і для опозиції, і всього українського суспільства.

Отже, що стосується влади. З одного боку, всі її дії і заяви за ці дні не означають остаточної відмови від підписання Угоди про асоціацію з Європейським союзом. Ряд експертів вже зазначили, що сама та злочасна постанова уряду не веде до якихось конкретних дій, а її юридичні наслідки є непевними. Збільшується кількість думок про продовження таким чином українським керівництвом своєї власної гри – такого популярного в вітчизняній політиці торгу за все і вся. Головне тут – не загратися, про що я вже писав у попередніх публікаціях, не "звоювати самих себе".

В той же час, ця ситуація виявила цілий ряд негативних тенденцій у владних рядах. По-перше, там досі залишається велика кількість людей з радянським типом мислення, які панічно бояться змін. Саме ці люди з четверга почали радісно розказувати про нашу неготовність до євроінтеграції, про неосяжні 156 млрд. євро, яких звичайно у нас нема і які нам "повинен" видати Брюссель. Але ця цифра, скрупульозно підрахована вітчизняними академіками, виглядає досить демагогічною. Вона дещо схожа на ті пресловуті 500 млрд. гривень, які вимагав навесні Укравтодор для ремонту всіх вітчизняних доріг - зрозуміло - для обгрунтування своєї бездіяльності, але ж дороги робити треба. так і тут, дві третини цієї суми, це кошти на екологічне переозброєння та розвиток іфраструктури, без чого ми все рівно не обійдемося. З ЕС чи без. І це тільки один момент. Отже коли я чую панічний лемент мовляв "Росія перемогла!!!" відповідаю, що ще ніхто не переміг, головне щоб Україна не програла. А якщо асоціація не відбудеться, то це не Росія переможе, а "совок". Хоча, звичайно, це буде на руку саме Росії...

Іншим негативом для влади є потенційна можливість суттєвих іміджевих втрат як всередині країни, так і на міжнародному рівні у разі провалу асоціації. Ця тенденція теж чітко проявилася в останні дні. Ті українці, які підтримували опонента діючого президента у 2010 році, останнімчасом стали більш-менш лояльними до донецької влади саме через її євроінтеграційну політику. Підписання асоціації дає Віктору Януковичу шанс подолати традиційні регіональні бар'єри власного несприйняття та отримати вагомий карт-бланш на 2015 рік. Але у разі провалу доля не буде вже такою прихильною до тих, хто нехтує її подарунками.

І тут треба сказати про українське суспільство, якому багато хто вже відвів роль мовчазного спостерігача. Як виявилося – передчасно. Наймасовіші виступи в Києві з часів помаранчевої революції та їх широка підтримка по всій Україні та за її межами, не тільки стали, відверто кажучи, несподіванкою для нинішньої влади, але і нагадали їй, що "ніхто не забутий і ніщо не забуто", що люди все бачать, розуміють і пам'ятають. Неважливо, яке продовження ці виступи матимуть зараз, але вони продемонстрували, що український народ залишається суб'єктом у вітчизняний політиці і з ним важко буде не рахуватися в подальшому.

Що ж стосується опозиції, то для неї підсумок останніх подій можна вважати більш негативним, ніж оптимістичним. Так, її лідери побачили, що в українському суспільстві зберігається достатньо високий протестний потенціал, але чи зможуть вони обернути його собі на користь. Ось в чому питання. Події на Євромайдані у Львові, де студенти не давали виступати представникам мегапопулярної тут Свободи говорять саме за себе. Суспільство не довіряє лідерам опозиції і мириться з ними тільки в умовах відсутності альтернативи, і коли є можливість – не стає по їхні знамена. Як у переносному, так і у прямому сенсі.

До речі, ви звернули увагу, що питання Юлії Тимошенко з минулого четверга взагалі не звучить? Складається враження, що його підняття в поточних умовах буде розцінене не інакше як "рука Кремля". Чи не так?