Харків. Життя в еміграції
Так-так, саме еміграції в Харкові, української еміграції. Хтось дозволить собі запитати - "А чому саме в еміграції, це ж Харків , начебто, Україна?" Звідки такий заголовок? Все просто. Думаю, я маю право називати речі саме такими іменами.
Звісно Харків на території України, звісно це перша столиця, і тут Міхновський розробляв свій план незалежності України, і так - в моєму оточені багато друзів, які , овва, говорять українською. Та все одно я відчуваюсь тут саме як в еміграції. Я б міг найти собі друзів україномовних і в Чикаго, Філадельфії чи Онтаріо. Міг би там також знайти ресторацію, в якій би скуштував з якимось посіпакою вареників та борщу. Та це , власне, і є типове життя в еміграції, бо в усьому іншому це типове закордоння. Правда не зрозуміло російське, постсовецьке чи ще чортзна яке, та все ж закордоння.
Мені з мого західно-українського двора (я ж бо родом з Тернополя) Захарполіс здавна видавався зовсім іншим містом за ґатунком , аніж жодне місто України. Саме тому мені кортіло потрапити до Харкова, як знаєте буває, тягне поїхати в Америку, Кубу чи Абхазію. Не те щоб там оселитись, та все ж просто поспоглядати як люди живуть. Таж історія і з Харковом, прагнулось спізнати його. Бо тут і справді є цікаві речі - наприклад спадщина Сковороди, будинок письменників "Слово", креативний стріт-арт разом з культовим Худпромом і т.д. Такі цікавинки тут бувають, інколи. Та все ж в очі ріже зовсім інші типово харківські контрасти, з якої вся Україна потім сміється - то парк вирубають, то пам'ятник незалежності знесуть, то мітинг заборонять то ще щось в дусі Кернеса та Добкіна, які завжди "в ответє за город".
Як би там не було, а мені таки випала нагода на якийсь час тут оселитись. Відтак, маю змогу розповісти про це дивне в багатьох планах місто очима споглядача, гостя, знову повторюсь "еміґранта".
Отже, писатиму час від часу дописи саме на "харківську" тему.
_________________________________________________________________________________
Так от, щодо заголовку.. Назвати українським це місто можна з величезною натяжкою, і то весь час оглядаючись через плече на історичне минуле Харкова, мабуть ледь не дореволюційне.
Про мову лишній раз говорити не доведеться бо й так всі знають , що тут вона ще той екзотичний плід. Є звісно осередки, різноманітні організації, клуби, де можна почути рідну мову, як в кожній еміграції ;). Та говорити нею з урядовцями, чиновниками, іншими службовцями дуже складно. Одразу сприймається в штики, обзивають тебе западенцем, червоніють і "гакають", вдаючи нерозуміння. Що й говорити про професійний розвиток україномовних людей. Це практично не можливий сценарій.
Традиційні свята тут вже давно позабувались. Церков в Харкові напевне менше ніж в будь-якому житловому районі Тернополя чи Івано-Франківська. Звісно робочий люд може заслужити на скорочений робочий день на Різдво, чи Пасху та й на тому свято завершилось. Зате зачепити лихим словом минуле радянське то ні-ні - можна по вухам дістати за таке.
Про Харків можна довго вести теревені в такому дусі: про парадокси політичного та суспільного житття, абсурдні проекти "для людей", рейдерські штучки провладних органів.. та в один пост не втиснешся ніяк. Доведеться якось дозувати.
* Одне я все таки не зрозумію ніяк - куди хилить Харківський еґреґор - ні в сторону Києва, ні в сторону Москви вітер не віє однозначно. Харків - це немов місто , що зависло в повітрі від своєї безсилості та безнадійності прийняти якийсь рішучий курс розвитку. Так і живе собі потихенько - "провінційний" мільйоник, місто перекупщиків, російської нелегальної контрабанди та сумної радянської спадщини..
