Сім'я Юрчаків виховує вісьмох прийомних дітей

Родина Юрчаків із села Селище Тиврівського району створила будинок сімейного типу.

— Чотири роки тому ми жили у Вінниці, мали там двокімнатну квартиру, виховували двох синів, — розповідає 42-річна Ольга Юрчак. — У той час ходили до церкви, підгодовували безпритульних дітей. Так їх шкода було, що вирішили для них створити будинок-інтернат. Продали свою квартиру, купили недобудований дім. Коли робили ремонт і почали оформляти документи, нам сказали, що приватних інтернатів немає, але можна створити будинок сімейного типу.

Юрчаки взяли спочатку п'ять дітей із вінницького притулку "Добро". За три роки — ще трьох. Найстарша Світлана торік вийшла заміж.

— Зараз у нас четверо хлопців і шестеро дівчат. В основному всі молодші школярі, — продовжує Ольга Юрчак.

Двоповерховий будинок розташований при в'їзді у Селище. До нього з траси веде ґрунтова дорога.

— Як тільки відкривалися, до нас приїжджав тодішній президент Віктор Ющенко, — згадує Сергій Юрчак, 43 роки. — Обіцяли до хати прокласти асфальт, якщо не буде снігу. Як на зло, сніг випав, і ми лишилися без дороги.

— Президент пробув у нас менш як півгодини, — додає Ольга Віталіївна. — Дав нам 20 тисяч. Питає: "На що витратите?". Кажу: "На шубу". Соціальні працівники аж підскочили, зразу почали пояснювати: "Шуба на будинок".

При вході Юрчаки мають гардеробну. Там кілька рядів взуття й одягу. В будинку три ванні кімнати. Дівчата сплять окремо в кімнаті на другому поверсі. Хлопці теж мають власну.

— До дітей приходять друзі з ночівлею. Ми не забороняємо. От нас усіх запросити до себе накладно, не всі відважуються, — сміється Ольга Юрчак. – Буває, самі з чоловіком ходимо до друзів, робимо собі вихідний, а дітей залишаємо на старших. Нашому Ігореві 21 рік, а Віталієві — 16. Рішення взяти дітей приймали всі разом, сини погодилися. Але бачу, Віталій трохи ревнує, бо йому не стільки уваги можемо приділяти, скільки йому хотілося б.

До Сергія Степановича підбігає 2-річна Аліна. Її взяли торік у листопаді. Щось тихенько говорить. Той прямує до дверей, де на верхній частині лутки прикручені два гачки, чіпляє на них гойдалку.

— Дуже любить папу. Коли привезли Аліну, два тижні не могла звикнути, кричала по ночам. Майже не розмовляла. Зараз трохи нерозбірливо бурмоче, але всі розуміють, — говорить Ольга Віталіївна.

Хазяйка прямує на кухню разом із 14-річною Яною, готують чай. У кухні стоїть два холодильники, кілька лотків яєць, мішок цукру та різні крупи.

— З їжею у нас проблем немає. Їдять усе, що приготую. Іноді, якщо стомлюся, варю макарони та відкриваємо тушонку, — додає Ольга Юрчак. — Тримаємо 10 свиней, курей, качок. Тушонку робимо свою. І городину маємо. Квасимо бочку капусти. Маринуємо багато салатів і овочів. Малину, суницю, вишню заморожуємо для компотів. Яблук заготовили цього року 10 ящиків. Купуємо щотижня по 2-3 кілограми крупи. Від колгоспу дали нам зерна, то на борошно самі мелемо. Хліб та пироги печемо. Молоко купуємо в селі. На тиждень іде 12 літрів. Суп варю у 10-літровій каструлі, вистачає на два дні. А борщ — у ще більшій.

Встаємо всі о сьомій ранку. Сергій розвозить дітей у школи-садочки, я готую обід. Потім гуртки, домашня робота. Прати потрібно щодня. Після відбою о 21.00 я цілу годину вишиваю. Це дуже допомагає розслабитися.

Усі діти Юрчаків відвідують гуртки. Ходять у Гніванську музичну школу, на англійську мову, танці і гімнастику.

×