Гурт "Океан Ельзи" випустив дев'ятий студійний альбом "Без меж".
Враженнями про новий альбом поділився Віталій Климов, котрий продюсував гурт ще у 1998-2000 роках, а також зняв два кліпи на пісні з нового альбому ("Життя починається знов" та "Не йди").
Віталію, які ваші враження від нового альбому гурту "Океан Ельзи"?
– Скажу одразу: до музики я ставлюсь дещо інакше, ніж більшість людей – тобто, як до певного індустріального продукту. Я задіяний в процесі, так його і оцінюю.
Гадаю, новим альбомом "Океан Ельзи" остаточно затвердив поняття класичного українського року як естетичний термін, показавши прикладом власних пісень його взірець. Зараз у їхній творчості я не бачу особливої модернізації, група не робить нічого революційно нового в музиці. Знаю, що до своєї музичної палітри вони ставляться дуже обережно, тому якісь інновації у релізі "Без меж" насправді майже відсутні. Це вже такий, у кращому сенсі слова, консерватизм, сформований стандарт рок-музики – і особливих інновацій він і не передбачає.
І зараз скопіювати цей музичний тренд нікому не вдасться, це буде дуже нудно і не матиме сенсу – так може робити лише "Океан Ельзи". А всі подібні проекти приречені на провал.
На концерти гурту приходять десятки тисяч людей, до кожного слова Святослава прислухаються десятки мільйонів. У чому, на вашу думку, секрет такої популярності?
– Вони стали популярними у той момент, коли всі пост-радянські суспільства потребували нових героїв. Тоді водночас в Росії з'явилися "Мумій Троль", Земфіра, "Сплін", у Білорусі – "Ляпіс Трубецкой", у Молдові – "Zdob şi Zdub", а у нас – "Океан Ельзи". Вони тоді синхронно всюди замінили стару радянську музику, а медіа в СНД їх тоді дуже підтримали.
І, до речі, Росія на промоцію "Океану Ельзи" набагато більше вплинула, ніж Україна – через тодішній вплив російського медіапростору. Я знаю точно: якби не Росія, вірніше, конкретні російські медіа-трендсетери, то перші кроки гурту були би не такими легкими, група просувалась як частина нового музичного тренду всього простору СНД. Ну а потім вже і сама група не зупинилась – використала це як стартовий майданчик і почала потроху вже сама диктувати моду.
Зараз, у певному сенсі, в їхній музиці навіть присутні елементи старої доброї естради. Рок-естрада (я так для себе це називаю) – це масове мистецтво, а їхня творчість є дуже навіть народною. Вона одягнута в інструментарій рок-музики, але, за іншого аранжування, це могли би бути композиції, дуже близькі до українських народних пісень, а якісь речі звучали би як поп-музика.
Серед шанувальників "Океану Ельзи" є велика кількість навіть доволі вже немолодих людей, які насправді повні профани у тому, що називається рок-музикою, яку вони фактично не відчувають і не є її особливими прихильниками. З іншого боку, якихось закостенілих рокерів оця народність і масовість, навпаки, відштовхує – принаймні, я з таким стикався.
Яку роль "Океан Ельзи" відіграє зараз в українській культурі?
– Зараз головною проблемою в нашому суспільстві, окрім війни, є те, що ми насправді культурно (на рівні персональних індивідуальних смаків) мало чим відрізняємось від північного сусіда. Після завершення війни ми, можливо, зрозуміємо, що є багато щирих патріотів, але наша масова культура, як і освіта, залишається такою ж маргінальною і недалекою. І зміна цієї ситуації нарешті стане першочерговим завданням у суспільстві.
Від багатьох гуртів, які раптом почали співати про війну, як на мене, віддає спекуляціями на актуальних темах. А той мистецький продукт, який робить "Океан Ельзи", цілковито відрізняється, вони завжди дорівнюють самим собі. Тому це, попри смакові деталі, є справжнім мистецтвом. Це не якесь вишиватне загравання, яке ми зараз деколи бачимо.
У тому, що їх слухають і люблять в інших країнах, зокрема у Росії, немає нічого особливого – будь-яке якісне мистецтво популяризує країну, де воно з'явилось. Але я не вірю, що їхні пісні дуже впливають на світогляд росіян чи їхні політичні погляди – так не буває. Основною проблематикою є вічні речі – особисті переживання та гуманізм.
Усе ж, багато шанувальників Святослава Вакарчука також бачать у його піснях якщо не політичний, то патріотичний підтекст.
– "Океан Ельзи" – група, яку не можна назвати політичною. Водночас, те, що вони роблять поза політикою, є набагато важливішим, ніж те, що навіть теоретично можна зробити в політиці – навіть якщо дуже цього прагнути і мати відповідні можливості. Особливо якщо їх порівняти, скажімо, з пітерською групою "Телевизор" (не знаю навіть, як їх у Росії ще досі не розстріляли), яка постійно співає на злобу дня і протиставляється владі.
Святослав пише тексти загальнофілософського характеру, декому це може здатися прикладом езопової мови. Бо між рядків їх можна читати по-різному, тому й пісні його лягають на будь-які теми. Навіть назву альбому – "Без меж" – трактувати можна, як завгодно. І якби він називався "Межа", все одно знайшлись би ті, хто в цьому побачив би щось дуже знакове й глибоке. Насправді лірика Вакарчука універсальна – вона одразу про все і ні про що конкретно.
3 
4880
Коментарі