Ексклюзивы
четверг, 22 сентября 2016 17:18
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Пізня трава

Кінець літа інколи щедрий на траву. Цього року якраз так і було, і я багато косив. Серпень для сінокосу не призначений, через те в цьому занятті є щось від споглядального байдикування, прихованого за роботою. Бо в серпні в цій роботі, справді серйозній, є немало безкорисливих супутних утіх, яких би ти не пережив у червні, коли всі нормальні люди дбають про сіно на зиму. У пізнього сінокосу особливі запахи. Якщо на початку літа трава пахне солодко, то тепер — гостро, настояно, часом як скипидар чи брага. Цей густий хмільний дух посилюється тим, що ти раз за разом перерізаєш у траві улежані яблука, й від того лезо твоєї коси холодне й мокре, хоч і немає роси. І ще за тобою покосами на безпечній відстані гуляє чорногуз. Він може дозволити собі таку розкіш, бо йому вже не треба годувати малих дітей. І тобі гарно від того, що він тут гуляє, наче ти йому свій.

А все одно в цьому всьому вчувається віддалений присмак якогось не до кінця проясненого марнотратства, чогось сумнівного, неправильного, зробленого не так. Може, річ у тім, що я косив багато — більше, ніж за зиму зможуть з'їсти дві наші кози. Інколи зупинявся й питав себе, нащо це роблю. Не одразу додумався, і моя відповідь для мене самого виявилася несподіваною, коли вперше її собі озвучив. Отже, я косив так, наче у нас ще є корова. Нерозумно, одначе так і є. Косив не для того, щоб було більше сіна, бо його й так багато — а щоб знову все збоку мало такий вигляд, як тоді, коли ми ще жили з коровою. Так, як було роками й хотілося, щоб було завжди. Звідси, де косив, хотілося вийти на луг, щоб глянути й побачити, як воно зроблено. В цьому абсурдному бажанні є печаль безповоротної втрати, з якою не хочеш миритися.

Сейчас вы читаете новость «Пізня трава». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

2

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

Погода