Повінь

Мій товариш працює майстром на будівництві, чи, як раніше казали, прорабом. Він має бригаду узбеків. Для них, виявляється, наша злиденна країна є правдивим клондайком. Чи, принаймні, місцем, де можна заробити кількасот доларів для далеких родин, що живуть під дбайливою опікою місцевих ахметових, януковичів і тутті-фрутті.

Час до часу товаришеві доводиться вирішувати проблеми, які й не снилися його попередникам. Він носить мєнтам хабарі. Закуповує для узбеків продукти, аби ті зайвий раз не потрапляли на очі тим же таки мєнтам. А раз на три місяці вивозить до найближчого кордону, аби вони через день могли в'їхати знову і перебувати в Україні наступних 90 днів.

Читає на дозвіллі узбецького словника

Перетікання людей з однієї країни до іншої трохи нагадує мені повінь, що заповнює всі порожнини в земній корі. Фізика вчить, що рівень води у сполучених посудинах неодмінно вирівнюється. Так мало б бути і в економіці, коли б вона була справді глобальною. Тобто не розділеною кордонами, митницями, тарифами, візовими греблями й податковими шлюзами, що роблять легенду про "вільний ринок" однією з найбільших брехонь сучасного світу.

Економіка, як і фізика, має свої закони. Тож вода все одно знаходить шпарини у загорожах. Українці їдуть на заробітки до Португалії, португальці (кваліфіковані) — до Анголи, ангольці — до Південної Африки. А нещодавно я прочитав, що і шведи не проти підзаробити в Норвегії — тій самій, яку їхні предки вважали країною безпросвітних злиднів.

Вода розливається, розмиває шпарини, протікає під греблями. І ніяке укріплення гідротехнічних споруд не зупинить всесвітньої повені. Мій товариш це знає. Тож читає собі на дозвіллі узбецького словника, хоч, можливо, варто було б одразу починати з китайського.

×