– Хотіла сповідатися в українській церкві чи у греко-католиків, а потім не дійшла. Ходила у свою. Важко отак змінити, – каже перед Великоднем сусідка Ірина, вірянка церкви Московського патріархату по сусідству. Допомагала, коли ще там була капличка. Тепер ініціювала збір підписів за перехід у Православну церкву України.
– Знаєш, люди підтримали. І священник ніби підтримав, а тоді сказав, що такі рішення не можна приймати на емоціях. Перехід – не на часі. Маємо добре подумати. Мовляв, повернемося до цього питання пізніше.
Ірина каже, що поза церквою всі обурювались, а у храмі ніхто не озвався.
– Багато хто перейшов до українського священника чи до греко-католиків просто. Всі атовці й адекватні молоді люди вже там. Знайома волонтерка сказала, що в мене шизофренія – давати на ЗСУ й молитись у московській церкві. Мені шкода було йти. Ми цей храм від камінчика будували. Та й отець не підтримує росіян.
У п'ятницю Ірина дзвонить, щоб розпитати, коли в греко-католиків починається служба. Прийдуть із донькою.
– Написала в московську церкву записки за здоров'я всіх знайомих воїнів. Ще одну – щоб знайшлися ті, хто зник. Виписала всі імена з групи пошуку. А священник цих записок не зачитав і сказав, що поговоримо про них пізніше. Нині – не на часі.
1 
1
Комментарии