– Твоя квартира вціліла, але її в "брошенки" вписали. Когось туди поселять, – телефонує переселенці Вірі її колега Наталія з Маріуполя на Донеччині. Разом працювали у школі. – Сама розумієш, що тепер чотири кімнати цілі, а в тебе ще й ремонт – розкіш.
Віра з Маріуполя виїхала в перших числах березня. Нині живе на Вінниччині. Їхали трьома машинами. Вивозили родичів і куму з дітьми.
– Із квітня не знала, що з квартирою. Навіть не думала про неї. Нікого не лишилося, хто був би на зв'язку. У травні зателефонувала донька подруги. Передала, що мати загинула у драмтеатрі. А це тепер колега розібралася, як додзвонитися в Україну. Росіяни глушать зв'язок. Треба поповнити реальними грішми вайбер і зо два рази можна когось набрати в Україні. Далі не виходить. Навіть гудків немає.
За кілька днів Вірі телефонує колишня сусідка Женя. Каже, що пробуватиме виїхати через Крим і Грузію. Просить прийняти в себе у Вінниці.
– Тато після інсульту лежачий був, – говорить Женя. – Ні вивезти не могла, ні покинути. Помер у своєму ліжку. Нас урятувало, що брат любить робити запаси. Ліків і підгузків мали на рік уперед. Батько помер у липні. 40 днів минули, можу їхати. Слухай, твоя ж квартира ціла. Але не привезу тобі нічого з неї, бо в неї вселилася Наташа з твоєї роботи. Знала, що ви поїхали. Каже, працює у школі, то росіяни дозволили обрати житло.
1 
1
Комментарии