– Уперше не можу дочекатися, щоб хтось запропонував скидатися на 14 жовтня на подарунки хлопцям. Нарешті розкажу все, що про них думаю, – каже Олена, мати доччиного однокласника.
Працює в поліції. Її чоловік – у російському полоні. До лютого був механіком. Сестра служить медиком на Херсонщині.
– Три рази сподівалася, що чоловік потрапить у списки на обмін. Але чомусь ні. Одні кажуть, що маю кричати всюди, де лише можна, аби його повернути. Інші кажуть сидіти тихо й не накручувати ціни за нього. Рано чи пізно витягнуть. Двічі телефонував. У серпні сказав, що був не в Оленівці. Чекаю. Закрила абрикосового варення комору. Пиріжки з ним – його улюблені.
Торік у жовтні Олена сварилася з матерями, які хотіли вітати лише хлопців. Пояснювала, що сама є учасницею бойових дій і старша донька мріє стати військовою. Тоді купили фломастери та блокноти усім хлопцям і дівчатам у класі, в яких хтось із батьків військовий.
– Почалося, – телефонує Олена. – Ходімо в чат. Підтримаєш мене, що це нині абсурдно й соромно.
"Скоро 14 жовтня. Давайте щось думати, – пише мати, яка організовувала подарунки торік. – Найкраще буде, щоб діти зробили малюнки. Передамо їх у підрозділ, де служить тато нашої однокласниці. За бажанням – ліки, вологі серветки, консерви, чай, каву. Що вважаєте за потрібне. Як маєте можливість, приносьте, а ми передамо волонтерам".
"Зараз не зможу закупитися, – пише Олена. – Але як хтось готовий пройтися по аптеках і супермаркетах, скину гроші на картку. І перепитайте, чи можна домашнього абрикосового варення передати"
1 
1
Комментарии