Уряду Миколи Азарова 11 березня виповнилося два роки від дня формування. Його Кабінет міністрів прийшов до влади у 2010 році, коли Україна пережила глибоку економічну кризу, і нині має вирішити п'ять ключових питань, від яких залежатиме доля держави у найближчому майбутньому.
Якщо вірити офіційним цифрам, то падіння внутрішнього валового продукту кризового 2009 року становило 14,8% у порівнянні з попереднім роком. Проте вже підсумками 2010-го, першого "азаровського" року цей показник виріс на 4,2%, а минулого року - на 5,2%, що дало підстави прем'єр-міністру казати про позитивні зрушення в економіці України.
Чи є ці цифри реальними і чи відображає зростання ВВП покращення добробуту населення - окрема тема. І до уряду Азарова, і за його часів українська економіка визначалася зовнішньою кон'юнктурою, так як є високо інтегрованою у світові економічні процеси. Все що відбувається поганого з у світі, рано чи пізно тією чи іншою мірою впливає на внутрішню економіку нашої держави.
У цьому світлі постає одна велика проблема, яку уряду Азарова не вдалося вирішити за два роки роботи. Йдеться про глибокі системні економічні реформи, реалізація яких дала би змогу створити підвалин для стабільного зростання економіки України в майбутньому і можливості мінімізації впливу на неї зовнішніх факторів. Минулого року на виконання розпорядження президента Кабмін прийняв Національний план дій на 2011 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010-2014 роки. Документ отримав амбітну назву "Багате суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава". Проте вже на початку 2012 року відбувається гальмування досягнення багатьох задекларованих у ньому цілей. Йдеться про реформу земельного сектора, ЖКГ, енергетики тощо. Тому казати про світлі перспективи української економіки поки складно.
Складність ситуації, у який нині опинився уряд Азарова, полягає в тому, що реформування економіки має відбуватися одночасно за 5 найпріоритетнішими напрямками.
Перше, з чого треба було би почати, це доведення до логічного кінця реформи центральних органів державної влади. Допоки вона не закінчена у багатьох відомствах, у такому частково розібраному вигляді, як зараз, уряду об'єктивно складно буде працювати і вирішувати серйозні завдання.
Другий момент - це поліпшення інвестиційного клімату. Попри всі заяви і спроби лібералізувати українське інвестиційне середовище, проблеми залишилися. Якщо інвестиційний клімат в країні поганий, то сюди не йдуть нові інвестори, а ті, які вже працюють, не можуть розвиватися або взагалі йдуть звідси. Для поліпшення цього показника Україна потребує проведення нарешті реальної дерегуляції.
Третій напрямок - це наведення ладу із соціальними зобов'язаннями. Держава сьогодні не в змозі фінансувати всі офіційно взяті на себе соцзобов'язання на заявленому рівні виплат. Утім, тут йдеться не лише про соціальну сферу, а й про медицину, освіту тощо. Уряд Азарова має реально оцінити свої сили і лише після цього заявляти, що саме буде фінансуватися і в якому обсязі, а що не може бути профінансоване. В останньому випадку Кабмін має відшукати і втілити альтернативні механізми фінансування.
Четвертим пріоритетом є наведення ладу в судовій системі. Ринкова економіка - це приватна власність. Приватна власність завжди супроводжується конфліктами. А конфлікти мають вирішуватися у дійсно незалежних судах.
Нарешті п'ятий вектор - це питання, пов'язані з розподілом повноважень на центральному і місцевому рівні. Якщо не буде здійснена продумана адміністративно-територіальна реформа, то Українська держава, а отже і економіка зможе працювати ефективно.
2 
1
Комментарии
3