— Ви дуже хочете це з'їсти? — ламаною англійською звертається до мене колоритний дідусь — сусіда по літаку, який сидить у протилежному ряду через прохід. Я вирушаю у відрядження під червоними крилами "Йорданських королівських авіаліній", пасажири вже встигли пообідати й випити сік. Дехто навіть задрімав.
На десерт запропонували шоколадні плитки з горіхами. Доки чекаю на трав'яний чай, дідусь устиг з'їсти свою і наклав оком на мою шоколадку.
У нього довга густа борода, аж срібляста. Смішний кашкет і хустинка на шиї в турецькі огірки. А найголовніше — очі, наче у кота з мультфільму про Шрека. Простягаю йому плитку — такому неможливо відмовити. Дідусь дякує мені незрозумілою мовою.
Годину тому якийсь малюк його "викрив":
— Мама, смотри, старик Хоттабыч!
Віддала свій обід огрядному синові
Мій сусід "матеріалізував" йому синю іграшкову машинку. У бориспільському дьюті-фрі я теж звернула на неї увагу. Малюк захопився грою і більше не вередував.
Тим часом Хоттабич тихенько підсовує мою шоколадку жіночці, яка сидить попереду. Та віддала свій обід огрядному синові, а булочку й шоколад — онукові. Жіночка сплескує руками: "Дивина!" — і просить у бортпровідниці ще кави.
Утомлена міграціями шоколадок на борту, дрімаю, укрившись смугастим пледом. Утім, швидко прокидаюся. Панянці, яка сидить переді мною, дідусь із котячими очима встиг накрутити букет тюльпанів зі свіжих йорданських газет. І вона гаряче йому дякує.
Дорогою з Амману дідуся бракує — ніхто не каже компліментів стюардесам, не дарує дітям іграшок, не зазіхає на мій десерт.
Повертаюся із вбиральні, розмірковуючи, чи смачний арабський шоколад. На столику помічаю одразу дві шоколадні плитки і чай. Це привіт від Хоттабича.
1 
1
Комментарии
11