У моїй родині щонайменше троє — солдати російської армії. Двоюрідний брат по лінії мами народився у Сєвєродвінську. Запускає ракети десь на Півночі. Уже капітан. Через військову таємницю за кордон не їздить. Тому літо проводить у нас, купається в Криму.

У перший день російської інтервенції пишу йому "Вконтакте": "Ну что, идете на нас войной?" Пишу вперше російською, нервую. А він відповідає — українською, без жодної помилки — що не чув про таке, бо у відпустці. Пишу, покидьок ваш Путін. І він надсилає ролик з "Ютуба" про хворобливий імперіалізм. Отже, підтримує.

Його батько — підводник на пенсії. Українець, широка душа, кучерявий чуб, тільняшка. Загалом чотири роки провів під водою. У Мурманську має купу друзів. Каже, українців там — весь Кольський півострів.

Зараз переїхав до Воронежа — так найближче до України. Найбільше відкриття останніх років — у воронезьких селах теж говорять українською. Найцікавіша пригода — у поїзді, коли з дружиною їхав в Україну. Сусідами по купе виявилася пара російськомовних українців. А вони — україномовні росіяни. Жартували, розуміли одне одного прекрасно.

Третій із родичів — татів двоюрідний брат. Цей офіцерить десь у Центральній Росії. Востаннє бачилися ­2004-го. Приїздив до батьків, навідувався й до нас. Не роззувався, сидів у кріслі нога на ногу, крутив ключі на вказівному й повчав нас, як жити. Казав, що Ющенко — американський шпіон. Тимошенко — теж проплачена США. Не вірите? Та в Ющенка американ­ська жінка, а ви й не знали. Посилався на статті, "заборонені в Україні". Таких повно в рунеті.

У мережах мене додала в друзі його дочка. Молодша вдвічі, теж краще знає, що нам робити. Кидає сумнівні статейки з коментарями на зразок: "Как вы не понимаете, твари, что мы идем вас спасать!"

Залишає по собі такий же неприємний осад, як і її батько-офіцер 10 років тому. Досі пам'ятаю його аромат ядучого одеколону й відбитки кирзяків на чистому килимі. Такий точно прийде нас спасать.

×