У парку на Нивках новорічне свято. Доки на сцені водять хоровод, люди шикуються в черги. В одній роздають кульки з логотипами банку. В другій татусі купують пиво й пончики. Третя — за записом.

— Нє толкайтєсь, — розмахує руками хлопчина з бейджиком. Він наглядає за порядком. — Кто толкаєтся, нє получаєт подаркі.

За його спиною дівчатка в коронах із дощику роздають цукерки. На кожній коробочці — усмішка депутата нашого району. Люди в черзі переминаються з ноги на ногу, ставлять галочки, шукають себе у списках. Їх складали за два тижні.

Діти, яких немає у списку, скиглять і тримають батьків за поли.

— Зачем тебе конфеты? Дома есть торт, — мати русявого малюка обсмикує його руку зі спідниці:

— Это для бедных детишек.

Малюк не вірить, схлипує.

На сцену під "джингл белс" виходить Дід Мороз. Усі разом кличуть Снігурку в блакитній шубі. У неї флісова кофта під горло, з-під подолу виглядають кросівки "Рібок". Очі червоні через застуду.

Вмикають музику.

— Пляшем, дєті! — плескає в долоні хлопець із бейджиком. — Пляшем, пляшем.

Молода жінка піднімає на сцену малюка в комбінезоні. Той впевнено всідається Дідові на коліна, смикає колючу бороду.

— Как тєбя зовут? — запитує Дід.

— Олексійко! — вигукує малий.

— Как? Как? — старенький вдає, що не дочуває.

— Олексійко! — підказують під сценою.

— Альоша, значіть, мнє стішок розкажет? — підморгує Дід Мороз.

Малий губиться. Вірша про кота і сніг забуває на другому рядку. Снігурка сякається в носовичок. Намацує в мішку коробку з цукерками, рятує ситуацію. На коробці — усміхнений дядя.

— Пляшем, дєті! — плескає в долоні хлопець із бейджиком. — Пляшем, ­пляшем.

×