"Привіт, наречена!" — пише мені німець Кай на "Фейсбук". У профілі не вказано, чи я у стосунках, а він і не питає. Вперто шукає собі дружину-українку, переглянув десяток моїх фотографій. На п'ятій вирішив — год­жуся.

Кай живе під Мюнхеном, працює у метрополітені. Винаймає житло. Тішиться, що з балконом.

У сусідньому віконці дзенькає повідомлення. Не спиться туркові Ертану. "Ти приїдеш до Стамбула?", "Коли ми зможемо побачитися?", "Може, махнемо на море наприкінці літа?", "Ти любиш вино і свічки?"

Спокусливо, але ми незнайомі. Ертан лише вчора додався в друзі. Я не відписую, він надсилає картинку: весільний кортеж, наречені. Й десяток заплаканих смайлів.

Тим часом Саїд шле фото моря і себе в аквалангу. Пригадую, що це наш гід з Єгипту.

"Я заробляю 2500 євро, — не ­вгаває німець Кай. — Повністю тебе забезпечу. Скільки ти отримуєш? Напевне, мало? Скільки витрачаєш щодня? Скільки коштує проїзд у метро?"

Писати йому нецікаво.

Саїд он сфотографований на тлі зелених пальм, знічев'я пересіює крізь пальці білий пісок. Чорні окуляри, білосніжні зуби.

"Туркені зверхні, вимогливі й дуже капризні, — дістає козир із рукава Ертан. — Нема вибору — або самотність, або шлюб з українкою. Такою хорошою, як ти".

Пишу, що я теж не подарунок. Й заодно намагаюся пригадати, скільки в Києві коштує курка, свинина і яловичина. Це важливо для Кая.

Тим часом Саїд ніжиться на пляжі й потягує коктейль через соломинку. Якби виходила заміж в інтернеті, вибрала б його. Бо не патякає і має гарний торс.

×