Люда любить Україну

Моя студентська подруга Люда дуже любить Україну. Їй простіше — вона любить її з-за кордону. Люда поїхала до Польщі в складі молодіжної організації, познайомилася з Якубом, власником садиби. Через два побачення побігла до костелу вінчатися.

— Східна Польща — не така вже і Європа, — міркувала під час одного з візитів до України. На той час чоловік Люді остогид, вона перебралася жити до Павла на Підляшшя. А нині вже рік, як у шлюбі з Марчіном, оселилася на заході країни, під німецьким кордоном.

"Люда настирливо добирається у сам центр Європи", — жартували ми на зустрічі випускників.

Раз на півроку Люда відвідує Україну. Приїздить, щоб усе оглянути і задумливо констатувати:

— Нєт, у вас так нічого й не змінилося!

У лікарню понесла польські цукерки і євро у конверті

Вона натхненно фотографує краєвиди, запекло торгується на базарах. Навчає культури консьєржок, повчає кондукторів і соромить перукарок. Ходить у гості до знайомих, приймає гостинці.

До Польщі везе домашню шинку. А ще дешевий шоколад, цукор і повний бак бензину.

— Якщо поширюєш корупцію, ти не любиш України, — повчала Люда нашу спільну знайому під час наступного візиту. Та саме розповідала, що мусить здавати гроші у фонд школи, на подарунки. — Запитай мене, як наблизити Європу? Не плати хабарів. Твоя корупція починається із шоколадки й квітки. Це квіти на могилу твоєї держави, — Люда любить говорити образами.

Останнього разу навіть заговорила нецензурно, бо на рідній вулиці підвернула ногу.

У лікарню збиралася ретельно: понесла польські цукерки і євро у конверті. Дорогою зайшла у супермаркет — за шампанським.

— Я до чоловіка хочу повернутися з руками і ногами, ціла, полікована, — пояснювала. — А тут як не помажеш — то й не поїдеш. Так нічого й не змінилося.

×