— Ну це, наче… е-е-е… сходити в душ при всіх, — високий чоловік у чорних окулярах переминається з ноги на ногу, добирає слова. В руці рожевий пакет з об'ємною коробкою. З неї вибиваються золоті ляльчині кучері. Щойно з дитячого магазину. На третьому поверсі столичного торговельного центру їх із десяток.
— Ну, розумієте, я сама мама! — активно жестикулює його дружина. — Я двічі мама. Але такого собі не дозволяю. Це, вибачте, наче в ліжко чуже заглядати. Вам приємно, якби отут на лавці займалися сексом?
Мені було б неприємно. Але й зараз не солодко теж. Моя знайома Юлія ставить соціальний експеримент — привселюдно годує грудьми 5-місячного Лева. Старший Веніамін грається, сидячи на кахельній підлозі. Люди навколо реагують — заглядають, шушукаються, копилять губи, закочують очі, посміюються.
— Я циганка, бомж, безсовісна, без роду й племені, — Юлія загинає пальці. Морщить лоба, пригадуючи, якими епітетами її нагороджували за годування грудьми в громадських місцях. Повз нас проходять троє дівчат з декольте. До них увага менша.
Годувальна блузка Юлі з непомітними прорізами. Купила її в Іспанії. Жила там два роки. Годувала сина на лаві у сквері, у басейні, в кімнаті матері й дитини. Переповити малюка могла в будь-якому кафе. Іспанці люб'язні, без нав'язливої уваги.
З Україною різниця разюча. У вінницькому закладі офіціант шепотів на вухо, що сина краще годувати в туалеті, бо в залі відвідувачі. Адміністратор київської кав'ярні радила заховатися за бар навпроти. Екскурсовод обласного музею погрожувала викликати міліцію.
— Я їй про Рафаеля, Леонардо, "Мадонну Літту" й "Мадонну Бенуа". Вона мені: "У нас здесь не Лувр, провокаторша!"
1 
1
Комментарии
6