Найчастіше дзвонять до нас. Поштарці, газівникам розповсюджувачам буклетів і продавцям диво-прасок простіше натиснути дві середні цифри домофону. 25 — номер нашої квартири.
— Хто там, — починається мій ранок.
І хтось під дверима звітує:
— Пріглашенія!
— Это ваш сосед сверху, ключи забыл. Вы вчера меня пускали.
— Відкрийте, будь ласка. Це я.
— У нас социальный опрос от депутата, будьте так добры.
— Вітя дома?
Дивуюся:
— Який ще Вітя?
— Ізвінітє, не тот пад'єзд, — прокашлюється хтось.
Або:
— Брумц, бумц, шшшшррр, пшпш служба!
— Хто?
— Брумц, бумц, шшшшррр, пшпш служба!!!
Мушу відкривати.
Повертаємося з прогулянки. Мовчки спостерігаю, як двоє парубійків тиснуть дві середні кнопки домофону. Один у костюмі з краваткою, у другого руки в розтягнутих кишенях штанів зі спортивними смужками.
— Нікого немає вдома, — підказую.
— Откройтє! — підморгують. Питаю, чи не жуліки. Сміються.
Той, що має краватку, пояснює — збирають підписи пенсіонерів, яким належить знижка на комунальні послуги. Перебирає папірці в червоній течці зі списками й печатками. У того, що спортивний, посиніли кісточки ніг, стирчать із кросівок без шкарпеток. Він нервово хихикає.
Піднімаємося на поверх.
— Дєвушка, ви такая хорошая, ми вас бєспокоїть нє будєм, — дякують.
— Майте на увазі, хлопці, у нас дім ментовський, — попереджую.
За кілька днів під сусіднім будинком хвацько паркується білосніжна "Тойота Пріус", моргає синіми проблисковими маячками. Двійко красенів у чорній новісінькій формі задумливо вислуховують зграйку імпульсивних жіночок. Посеред білого дня на п'ятому почистили квартиру.
Мене за руку смикає сусідка:
— Як добре, що ми домофона поставили.
Комментарии
1