Через аварію на ЧАЕС я вперше потрапила за кордон. Дітей з радіоактивно забруднених волинських районів повезли до Чехословаччини, в містечко на озерах.

Вихователі в бусик підсіли в Луцьку — сива лікарка з донькою та фізкультурник із дружиною. Вони везли на продаж кип'ятильники, батарейки, ліхтарики, будильники, ложки і виделки, кілька ящиків горілки.

У Чехословаччині ми їх бачили мало. Четвірка щодня їздила на базар. Торгували успішно, поверталися веселі. Вихвалялися новим взуттям, светрами, апельсинами у сітках і кока-колою.

Двічі взяли до магазину й нас. Місцеві розглядали нас із цікавістю. Всміхалися, махали руками. Але близько не підходили. Може, через радіацію.

У кого не було грошей, попрали свої маєчки й рушники

Продавці запускали всередину чорнобильських дітей по три-чотири. Боялися, раптом щось поцупимо. Ми розуміли й ображалися. Хто мав гроші, купував усе підряд. У магазині швидко закінчилися батончики "Марс" і вафлі "Кукуруку". Старшокласники скупили весь гель для волосся і мастили голови одразу на виході з магазину. Його тоді теж рекламували по телевізору.

У кого не було грошей, попрали свої маєчки й рушники. Попрасоване виклали на газети під магазином. Продавали за копійки. Гроші витрачали на жуйку.

Насамкінець фізкультурник роздав хлопцям по пляшці з горілкою. Назвав ціну. Казав, якщо "наварите" більше, різницю залиште собі. Пильнував за торгами і припрошував:

— Купуйте, пані, в чорнобильських дітей. Зробіть добре діло.

Дорогою назад нас "трусили" чехословацькі прикордонники. Знайшли у салоні заборонені до вивозу ящики з цитрусовими і шоколадом. Дивувалися купі кришталю, десяткові килимів, телевізійній тарілці, люстрам і одягу.

Фізкультурник не розгубився:

— Офіцер, ми ж чорнобильських дітей веземо. Знаєте, як то — Чорнобиль? Так бабахнув, що ого-го. Біда в нас, офіцер! Страшна біда.

І нас без проблем випустили з країни.

×