Андрюха, 33 роки, пише: "Привет, красотка. Познакомимся?" Це я вивчаю новий додаток для знайомств, синхронізований із соціальною мережею. Ним користуються півсотні моїх друзів.

Мало кому відписую. Андрюха зацікавив фотографіями. Позує у блакитній майці на тлі потрісканого умивальника, поряд розхитаний унітаз. Стіни поїдені чорним грибком, ледь прикриті пожмаканим плакатом — на ньому троянди у кришталевій вазі. Нагорі полиці із зубними пастами, щітками, гребінцями, шампунями й банками з-під майонезу. На іншому фото підморгує на тлі жовтої облупленої стіни, зверху віконце десь 40 на 40, заґратоване. Андрюха пише із в'язниці.

Запитую, чому так сталося, чи довго ще відбувати покарання.

— Будеш сміятися — за вбивство, — починає він. — У них нічого на мене нема. Не можуть довести, що я винен. Суди йдуть, а доказів, що то зробив я — нуль! Обвинувальний акт за законом вручити мені не можуть. Четвертий раз у прокуратуру суд вертає справу.

Питаю номер статті. Андрюха неохоче називає. Із семи років відмотав уже майже чотири. Сидить у Лук'янівському СІЗО.

— Мені шиють приховування слідів злочину. Зараз битиму на 72-гу статтю, щоб перерахували строк, — уточнює.

В інтернет виходить вільно, фліртує з дівчатами. Із двома сходився і розходився, закохувався й кидав.

— Я майстер ховати телефони, — вихваляється. — Є секретне місце під шконкою.

На ранок фотографії з профілю видаляє.

— Будеш сміятися, — пише наступного дня. — Знайомий міліціонер побачив мене на сайті, дуже просив стерти фотки. Не зміг відмовити.

Надсилаю "розуміючий" смайлик. Андрюха натомість зникає, не пише вже тиждень. Певне, телефон знайшли під шконкою. Дуже просили віддати. Буду сміятися — не зміг відмовити.

×