Выходит книга победителя "Новеллы по-украински"

Победитель конкурса "Новелла по-украински-2017" Назарий Заноз выпустил дебютный сборник "Книга странностей".

Книгу напечатало киевское издательство Laurus. В нее вошли рассказы и новеллы, которые автор писал с 2006-го.

Среди них и новелла "Фелишберто", с которой Заноз победил в литературном конкурсе от журнала "Країна".

"Издательство ведет поисковые работы новых авторов. Усилия оправдали себя. Тексты Назария Заноза хорошо сделаны, качественно, несколько изысканно, написаны с заметной ноткой приятного, немного мечтательно урбанизма. Это абсолютно европейские тексты, хотя и узнаваемые многими", - говорит писатель Алексей Гедеонов.

20 сентября Назарий Заноз представит сборку на Форуме издателей во Львове.

Публикуем отрывок из рассказа "Ночь тактильная" на языке оригинала.

Іноді видається, що підходимо так близько до неба, що годен до нього сягнути рукою. Часом ж видається, що то небо так близенько до нас підкрадається, так нахиляється, що легко зможе нас доторкнутися. І коли йому дійсно того дуже хочеться, — воно випускає тоді сотні тисяч й мільйонів десниць дощів і снігів, туманів та мжичок, аби торкнутися всього сущого, аби погладити чи покарати, аби тактильно нагадати собі, якими ми є, яка структура нашої шкіри, яким тканинам і текстурам віддаємо перевагу, як ми змінилися та як ми міняємося. Аби зрозуміти, як наші речі намокають, як приймають вологу, мов важливого гостя або дари, чи відштовхують її, ніби того, хто не дає проходу.

А ледь не щовечора небо хоче нас бачити. Не тільки пильним оком Місяця задивлятися, а й тисячами взорів зірок, астероїдів, метеорів, комет. Дивитися та підморгувати, аби пам'ятали, що очі людські теж зорями переповнені, і досить у них задивитися трохи довше, ніж завше, як може прийти за вами ніч у довгім-довгім плащі аж до п'ят, застібнутім на ґудзики-місяченьки у різних фазах. І як покликати її до столу, то зніме те своє довгедовге пальто і виявиться під ним зовсім нагою. А тіло її помережене зором зір, котрі пильно вас розглядатимуть зблизька, як далекі родичі на празники, лиш за щоки не тарбатимуть, бо відпустили руки дощів погуляти. Молоді ще, най мандрують, розуму набираються, планет нових торкаються.

А потім за святковим столом ніч ковтатиме наїдки й ширшатиме, аби мати змогу протриматися всеньку зиму. Аби окотитися потім весною та літом. І під час тої трапези візьме до рук стиглу сливу й задивиться в неї так, що впізнає у ній себе. Впізнає всі свої зорі та туманності, тумани й метеоритні дощі. І піде тоді до старої сливи на вашім подвір'ї, пригорнеться до неї, обійме всіма своїми руками і зникне з нею разом.

Якоїсь ночі ви лежатимете горілиць, вдивляючись у небо, й упізнаєте в нім сузір'я Сливаізмогосаду. І воно вас впізнає, тому підморгне.

ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ: "Дети в песочнице говорили, что семилетняя ромская девочка заколдует их и украдет"

×