Конфлікт хлопчачого гурту зі слабшими сусідами гаситься миротворчими стусанами. Зійшлися інтереси села й невеликого кутка – на чужу територію виряджають озброєну експедицію. Коли ж сходяться інтереси рівних за силою гуртів і результат зіткнення наперед невідомий, протистояння називають війною. Це я пам'ятаю з дитинства. Приблизно за такою схемою "Британська енциклопедія" класифікує і збройні конфлікти між державами, зазначаючи: у війну може перерости й дрібний конфлікт – умиротворення чи експедиція, якщо слабший чинить тривалий опір.
Класифікація військових експертів могла би спростити розуміння збройних спалахів між сусідами, якби на передній план не лізла політика. Згадаймо історичні маніпуляції московитів. За пару тижнів вони відзначатимуть 80-річчя початку "Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років". Хто, крім них, тримає в історичній пам'яті цей відрізок часу? Практично ніхто. Бо його штучно виокремили з тіла Другої світової війни й жорстко прив'язали до політично вигідного періоду.
Поляки, французи й британці у своїх історіях не мають осібних вітчизняних воєн із гітлерівцями. Лише московити: Гітлер о четвертій годині ранку вискочив із конопель і підло напав на миролюбну країну. Його, звісно, перемогли. А де у світі ще стріляли, хто стріляв і з якого року почали – речі другорядні. Світова – то ваша, пани імперіалісти, війна. Загарбницька, з перерозподілом територій. А в нас була вітчизняна, справедлива.
Смішно? Так. Не науково? Безсумнівно. Це все одно, що дії однієї тигрячої лапи відмежувати від решти тигрячого організму: 1941 року лапа мала тупі та поламані пазурі, тому хибила, а відростила їх – і за чотири роки перемогла нападника. Самотужки. Без допомоги голови та інших органів тіла. З трьома лапами вкупі.
Цей прийом у літературі називається гротеском й усім знайомий за повістю Миколи Гоголя. У нього шмаркатий ніс вийшов з-під контролю.
Завдяки суто філологічному кульбіту Москва із зачинателя Другої світової війни перетворила себе на жертву агресії. Принаймні у власних очах. Не стало в її історії ні допомоги агресорові у відновленні армії, ні пакту Молотова – Ріббентропа, ні цинічного нападу на Фінляндію, ні розчленування Польщі, ні спільних із Гітлером перемог. А коли й були, то у вигляді визвольного походу й витончених дипломатичних маневрів.
Те саме відбувається сьогодні. З погляду світової історії, між Росією й Україною сім років точиться війна. Із численними смертями, руйнуваннями, мільйонним перетіканням людських мас, зі змінами на політичній мапі континенту. Точиться довше, ніж тривала Друга світова. Тим часом на теренах Московії – мирна історична тиша й путінська благодать.
Захоплення в лютому-березні 2014 року українського Криму за гітлерівськими лекалами поіменовано поверненням додому. Вторгнення в Україну в серпні 2014-го – гуманітарною акцією. Московія корчить із себе жалісливого споглядача неподобств за парканом, де сусіди ні сіло ні впало заходилися вбивати одне одного.
Кінця-краю війні не видно. Не для того московити стягнули до наших кордонів збройні резерви, щоби, здибивши власний народ у ненависті, спаливши на приготуванні війни страшні мільярди, ерефія підібгала хвіст і повернулася в буду. Не виконавши "історичної місії" зі знищення України.
Західні та вітчизняні аналітики прогнозують, що кремлівська агресія неминуче перейде в нову фазу. Із захопленням українських територій. Нам залишається гадати, коли це станеться. І яких форм набере війна, котра, на думку Московії, ще не почалася. Можливо, це трохи прояснить зустріч президента США Джозефа Байдена із фюрером московитів. Саме напередодні ювілею "Великої Вітчизняної".
2 
1
Комментарии