На мене все життя звертали увагу переважно короткозорі дівчата. Причому, більшість цих нещасних створінь (мабуть, із превеликої гордості) не носили окулярів. А коли вони не афішують своєї короткозорості, ти не можеш із певністю знати, що вони насправді бачать замість тебе. І це інколи призводило до курйозів.
От колись була одна дівчина, що ми з нею спілкувалися тільки "на ви". Окулярів вона, звісно, не носила. Але їй про мене багато всякого цікавого розповідали. Вона навіть знала, скільки разів я був одружений і який борщ люблю. Вона знала напам"ять геть усі дурниці, понаписувані мною по газетах. Тобто, зрозуміло, до чого воно йшлося.
І ось, рано чи пізно (але ми все ще були "на ви") дійшло до того, що ми з нею на якійсь корпоративній вечірці поцілувалися. Її реакція на це була несподіваною: вона засміялася.
— Щось не так? — занепокоєно спитав я.
На якійсь вечірці ми поцілувалися
— Та ні, все нормально. Але ж правду наші дівчата казали — у вас є вуса!
І вона знову засміялася.
Чесно кажучи, важко уявити, щоб мене можна було полюбити, недобачивши моїх вусів. На що ж я їх заводив?
Нічого доброго з того не вийшло. Це її нічому не навчило. Її наступний обранець, теж хороший хлопець, як потім з"ясувалося, був лисий.
А більшість тих, хто добре бачить, не озираються на мене. Зрідка буває, що якась — зі стовідсотковим зором — подивиться й засміється. Вона сміється так, як і та, котра дізналася, що в мене є вуса. Але ця сміється до того, а не після. Таких мало, майже нема. Але саме їм можна вірити.
5 
1
Коментарі
3