Ось місяць повнішає, і я згадую, як був сновидою чи лунатиком. Не знаю, як у кого, а в мене цей талант прокидався тоді, коли я ще міг утомлюватися не весь і мій сновида-лунатик ще мав сили, щоб піти погуляти. Тепер вже ні — мабуть, він постарів раніше за мене.
Я за ним скучив і розкажу, як бачив його востаннє, а про інше хай потім.
Мені було літ тридцять. Я дві доби не спав і заснув як убитий. Моя кімната в гуртожитку — в кінці коридору. Далі жила стара прибиральниця Анна Прокоф"євна з Уралу, ще далі — міліціонер, композитор і комендант.
Відтоді я його не бачив
Йти на той кінець коридору, де туалет — через кухню.
Я прокинувся на чомусь незручно-твердому. Темно, а бачу, що лежу на тім місці, де в мене ліжко. Але кімната не моя, й це не ліжко, а скриня Анни Прокоф"євни. Її ліжко он, у кутку. Баба затаїла дух: що зробить голий мужик на скрині?
Я не дуже здивувався, що лежу тут: раніше сновида заводив мене й не в таке!
Але що робити з Прокоф"євною? Вредна баба! Не любила тутешнього цвіркуна й убила його шваброю, й кричала при тім на весь гуртожиток. А не хотілося, щоб зараз вона розбудила міліціонера й композитора.
До моєї кімнати — два кроки. Вони здалися довгими, та я таки встав і шмигнув до себе. Позаду було тихо.
Вранці дівчата (міліціонерова, композиторова й комендантова) розказували, що опівночі варили абрикосове варення. Й тут іду голий я з розплющеними очима. Упевнено пройшов через кухню, так само згодом — назад і пішов до Прокоф"євни, як до себе додому. Дівчата казали, що через мене варення пригоріло, бо вони так і не діждалися, коли я вийду.
Відтоді і я його не бачив. Може, він там і досі. На скрині твердо спати й голова болить, бо Прокоф"євна на ніч бризкалася одеколоном "Красная Москва".
2 
1
Коментарі
2