Для мене халва — це щось таке, що його купити неможливо. Це таке чудо, яке тобі можуть лише звідкись принести й подарувати. Так я звик змалку. Потім, як виріс, спробував купувати сам, але вона була вже зовсім не така, і то назавжди.
Лише в армії знову повернулася саме та халва, що треба. Там чогось дуже хочеться солодкого. А в нашому батальйоні у мене був добрий приятель Ібрагім, туркменський белудж. Іноді він співав пісню про халвачі — продавця халви: "Халвачи, халва! Шукур-лукур-бу-галва! Приходи ко мнэ скарэй, шішлык кушій, вино пэй! Если дэвушка красивый — отдай халва, не жалэй! Халвачи, халва! Шакур-лукур-бу-галва!"
Це дуже інтимна пісня. Вона призначалася не для всіх. Ібрагім був чорний, мов негр. Коли співав, білки очей світилися, як у вороного коня.
За півроку до дембеля він узявся відрощувати собі пузо
Якось ми брали дошки для потреб батальйону на сірниковій фабриці й зустріли там двох дівчат. Я подумав, що якби Ібрагім тепер заспівав, виблискуючи очима, ці білоруські дівчата ніколи би нас не забули. Але він засоромився й не зміг співати.
Між іншим, співав не "приходи", а "пырвады" — це було схоже на "приведи", і нагадувало, що всі чудеса, принаймні ті, про які тут співається, не можна десь узяти просто так. Їх приводить до тебе чарівний щасливий випадок, і ніяк інакше.
Ібрагім був жонатий, але ніколи не одержував листів од жінки, бо вона не вміла писати. За півроку до дембеля він узявся відрощувати собі пузо. У них це вважається дуже еротичним. Щоразу після обіду він виходив із батальйонної їдальні, погладжував пузо й казав: "Ибрагим приедэт домой, жена увидыт живот, скажет "Вах!" — и упадиет!"
Він показував, як вона пустить очі під лоба і "упадиет". І щасливо сміявся на всі зуби.
2 
1
Коментарі
3