От вам різдвяний сюжет про те, що слова здатні змінювати світ. Колись я в театрі завідував репертуаром, і в мене часто бував молодий клерк з однієї комунальної установи. Він закохався в нашу актрису й отак, через мене, хотів вийти на неї. Її звали Маргарита. Він мав хитрий план: от напишу п"єсу з чудовою роллю для неї й завоюю її серце! Він не був драматургом. І я не був. Але як не помогти добрій людині.

П"єса здружила нас, і він кожну зустріч починав незрівнянною фразою: "Розкажи мені про Маргариту!" Я розказував, бо знав, як йому це треба. А мені неважко, бо вона й мені трохи подобалася.

П"єсу він задумав героїчну, про матч між київським "Динамо" й "Люфтваффе". Роль для Маргарити у нас не клеїлась. Зате добре вдавався смішний гестапівець Клямке. Можливо, всю енергію ми віддавали бесідам про Маргариту, от її роль і виходила блідо. А в ролі недотепи Клямке ми ненароком описували самі себе, от і виходило гарно й смішно. Справді, ми були смішні. Ми брали горілку лише чвертками, бо так здається, що й не п"єш, а робиш серйозне діло. А це серйозно: "Розкажи про Маргариту!" Він гаркавив, і це звучало "Гозкажи пго Магагиту!" І так щодня.

Ви перестаралися, хлопці

А потім як відрізало. Бо одного чудового дня в ефірі з"явилася пісня Пугачової "Миллион алых роз", про актрису Маргариту! Ми почувались окраденими, а кому скажеш? То був крах. Я розповів усе Маргариті. Вона сміялася: "Ви перестаралися, хлопці!"

А він кинув комунальну службу й пішов учитися на режисера. Не кожен може отак змінити життя. А він зміг, і став відомим у мистецькому світі. Тому я тут не згадую його імені. Але ще до того Маргарита кинула театр заради бізнесу. Отже, слова — то сила, лиш треба не перестаратися й адресувати їх точніше.

×