Нізвідки узявшись

Цього тижня бачив те, чого ніколи раніше не бачив — горобців у польоті спереду.

Виявляється, в такому ракурсі вони зовсім на себе не схожі. Взагалі, їх легко можна впізнати в польоті — хоч знизу дивися, хоч збоку чи вслід їм. А от коли десяток гороб'ячих душ летить прямо на тебе — зблизька вимальовується картина цілком фантастична. Адже бачиш не весь силует горобця, а тільки його голову, обрамлену тріпотливими крильцями. І воно вже наче й не горобці. Найбільше це схоже на те, немов до тебе, нізвідки узявшись, наближається десяток живих троянд дивного молочно-шоколадного кольору. Таких троянд, мабуть, і нема ніде в світі, але ж — ось вони.

Бувають дощі, коли з неба падає риба, жаби і равлики

І найстрашніше — що самі рухаються.

Від реальності картинки волосся ворушиться під шапкою. Мабуть, отак би воно було, якби зустрів когось із того світу. Заспокоюєш себе: мовляв, ці троянди десь зірвало з місця смерчем і тепер вони впали з неба тут. Бувають же такі дощі — коли з неба падає риба, жаби і равлики.

Усе це діється швидше, ніж читається найменше слово на цій сторінці. А через те не встигаєш злякатися. Гороб'ячий табунець круто і дуже синхронно звертає праворуч і всідається на кущі бузку. Якби горобці знали, якими моторошними були перед цим, вони тримали б нас у трепеті.

Можливо, ті горобці були мені як привіт од брата. Він каже, що розгадав таємницю Солов'я-Розбійника. Це не птах, а велике дерево з порожнім усередині дупластим стовбуром. Під вітром воно жахливо свистить і плаче. Брат бачив двох таких розбійників — одного в Голосіївському лісі, другого під Новосибірськом. Ще один жив колись під Києвом, на Чернігівській дорозі, але його погубив Ілля Муромець — пігмей, метр із кепкою, якщо вірити мощам, що лежать у Лаврі.

×