З роками я почав розуміти слова за їхнім звучанням. От слово олігарх: звучить так, ніби є така собі Оля чи Олеся, а при ній — оцей Арх. У перекладі з грецької — старий пень, як оце я. Це майже збігається зі звичним сенсом слова: олігарх — той, що має певне становище й уміє ним користатися. Як я.

Коли у нас на роботі з"являється нова дівчина, я днів зо два мовчки дивлюся на неї й думаю, як її не злякати. І придумую. Підіймаюся сходами, чую, вона йде позаду. Не обертаючись, питаю: "Як тебе звуть?" Відповідає, скажімо: "О-о-оля!" Я мовчки відраховую вісім сходинок до повороту, за яким зараз раптом зникну, а вона піде далі. Але перед поворотом кажу: "І звуть тебе також гарно!" — і зникаю, і знаю: тепер вона думатиме про сказане цим поважним дядьком. Я ж дав їй два дні, щоб вона встигла дізнатися, що я тут дядько поважний. Отак це робиться! Цьому я навчився недавно, сам. Воно мені не треба, але тішуся, що вмію це, а колись не вмів. І саме там, де треба було звернути і зникнути, я вискакував і лякав усіх цих Оль та Олесь. Отже, я господар становища. Хоча з нас двох олігарх — таки більше вона, а не я, лиш вона цього не знає. Вони цього часто не знають.

Рома знає,
що вона спить, бо знає, що не спала

От телефонує юний друг Рома. У нього не взяла текст газета, яку він дуже любить. Я його втішаю. А Рома гірко каже: все, кину писати! Я мимохідь питаю про нашу знайому Олесю, й він, теж мимохідь, каже, що вона спить, бо не спала вночі. Цієї миті мені ніби відчиняється вікно в космос: Рома знає, що вона спить, бо знає, що не спала! Господи, хто з нас у цю мить олігарх?! Мабуть, я. Бо Ромин текст не пішов саме туди, де стоїть оцей текст, який ви зараз читаєте. Так воно завжди між олігархами: кожен має те, чого не має інший. І я вам скажу: не сподівайтеся, що в олігарха можна забрати те, що у нього є, й дати те, чого у нього нема.

Страшні ми люди — олігархи.

×