Повертаюся з роботи. Тихий хороший вечір, я всіх люблю, люблю наш дивний двір, де в одному приміщенні — пилорама й інтернет-кафе, а поруч — просто кав'ярня. Беру там каву й бачу на знайомому шинквасі дивну штучку. Це невелика керамічна копилка у вигляді рюкзачка. Гарно зроблено: наче м'ятий такий рюкзачок, поношений, потріпаний. М'якенький на вигляд — аж хочеться погладити. І на ньому напис: "Помогите стать милиционером!".
"Помогите стать милиционером!"
Я уявив собі цього хлопчину, господаря рюкзачка! Уявив, як він з оцим рюкзачком приходить (або приїздить на роликах), отак само ввечері, до нашого Міністерства внутрішніх справ. Міністр Юрій Луценко ще не пішов додому. Хлопчина зі своїм рюкзачком запросто до нього проходить, і Луценкові це подобається. Так само, як і мені — хоча б тому, що так не буває. Воно буває якось інакше. Люди йдуть у міліціонери якось банальніше. І при цьому не пишуть на своїх рюкзачках чогось отакого простодушного. Я певен, що міністр Луценко бере його на службу. Навіть дозволяє йому виходити на патрулювання з отим рюкзачком.
Вигрібаю з кишені пригорщу монет, щоб укинути їх до копилочки. Нахиляюся ближче й раптом бачу, що на рюкзачкові написано геть не те. А там написано: "Помогите стать миллионером!". Я вмить ховаю монети назад до кишені, і вечір вже не здається таким хорошим.
Іду додому через наш двір, де в темряві легше зустріти мільйонера, ніж міліціонера з рюкзачком.
5 
1
Коментарі