Дев"яності

 

Якщо пережив вісімдесяті–дев"яності роки, все нинішнє не здається особливим. Принаймні, знаєш, що воно минеться. А тоді ж не знав. Або думав, що минеться кудись назад. Через те у вісімдесятих я купував усі тодішні журнали й складав — щоб читати, коли повернуться сімдесяті роки. І що? Ті журнали досі непрочитані, й викидати шкода.

Або цигарки. Якось вони були пропали. Й мати пошила мені кисет. Я туди складав бички од "Прими" — ще вони десь є.

А ось ще чудова історія з дев"яностих. Моя жінка працювала в палаці піонерів. Був у неї серед тих піонерів один акселерат, схожий на Сильвестра Сталлоне. Він завжди ходив із гарними дівчатами, як правило, з двома.

І от якось, коли моєї жінки не було вдома, він прийшов у гості. Дівчина була з ним одна, дуже гарна. А він уже добре накачаний пивом.

Дівчина подумає, що я боюся

Ну, сидимо на кухні, п"ємо пиво. І він хоче закурити. Його барсетка з цигарками — на іншому кінці столу, по діагоналі. Встати йому важко — через пиво. Й цей піонер тягнеться через стіл до барсетки. А в дев"яностих усі, хто не дурень, озброювалися хто чим міг. І от він тягнеться до барсетки, а звідти стирчить кільце гранати. Він тягне кільце на себе, бо хоче курити. А я нічого сказати не можу при тій дівчині, бо вона подумає, що я боюся.

Він тягне гранату, а я спокійно звикаю до того, що нас зараз рознесе. І думаю лиш про кухонний гарнітур. Ми його тільки купили, і він нам подобався. І стало мені до сліз шкода жінку: ось вона прийде додому, а гарнітур покоцаний осколками гранати.

Якось воно обійшлося. Зосталися цілі і ми, й гарнітур, дешевий, як на нинішні часи. Піонер став добрим чоловіком. Не знаю, де поділася дівчина, і вдячно згадую її та те, як мені не хотілося, щоб вона думала, що я боюся.

×