Бува, що хочеться кого-небудь дальнього й чужого пожаліти. Саме чужого, бо жаліти свого — обтяжливо для душі. А чужого — якраз те, що треба, це залишає на серці світлий сум без зайвих домішок.
І ось тоді я згадую, поміж інших, діда Безкакошку. Я ходив до школи, коли він був уже дуже старий. Про походження його чудного прізвиська розказували таке. Коли він прийшов із армії, то старався говорити тільки по-панськи, як у нас кажуть. Він був, звісно, тоді ще не дід. І ось мати просить його, щоб він пішов погледів курку. Або ще кажуть — пощупати курку. Це робиться, щоб знати, знесеться вона сьогодні чи ні. Отож, він зробив це, повернувся й хотів сказати, що курка без яйця. Але, мабуть, армійська служба зробила його надто чутливим до фізіологічних значень окремих слів, які не можна говорити при матері. І він висловився аж надто по-панськи: "Мамо, ета куриця без какошка!" Тобто спробував згладити враження від сказаного. Після того й прозвали його — Безкакошка.
Здоровкаєшся з ним, а він мовчить
Коли я застав діда на світі, він був уже немічний і глухий. От ідеш зі школи, він стоїть коло своїх воріт. Здоровкаєшся з ним, а він мовчить, тільки дивиться на тебе зовсім дитячими голубими очима, вологими й такими печальними, що дід нагадував якусь істоту, котра й справді загубила яйце.
Не знаю, може, то навіяне саме оцим враженням, але згадки про його печальні очі мені вистачає, щоб пожаліти і діда, і той час, що проминув разом із ним. Тепер уже ніхто нікому не придумає такого прізвиська, бо всі ми однаково навчилися говорити по-панськи. Не те щоб краще за діда Безкакошку, але вже немає кому з того сміятися. Тепер сміються вже з тих, хто раніше з цього сміявся.
2 
1
Коментарі
6