Неділя, 16 березня 2014 14:55
Юлія Ліпіч
Юлія Ліпіч
Юлія Ліпіч

Щасливе життя

– Оксана вже другий тиждень не дзвонить. Мабуть, образилася, – бідкається мама.

Оксана – двоюрідна татова сестра. Близько 30 років живе в російському Смоленську. Народилася й виросла на Волині. Але, як мама каже, геть омоскалилася. Працювала на шахті, нині – пенсіонерка. На батьківщину повертатися не планує.

– Іванові дзвоню, а він слухавки не бере. Вже грішним ділом подумала, чи часом не на Майдані? Дивлюся новини й думаю: що ви там собі дозволяєте? – того ж вечора береться виховувати по телефону тітка Оксана. – Ніде в світі не видано, аби проти влади виступали. Ви страх загубили. Президента зеком називаєте. Він у вас ще терплячий. Якби ми на Володимира Володимировича стільки бруду вилили, то вже, мабуть, не жили б.

Мама щойно запалила свічку за Небесною сотнею. Витерла заплакані очі.

– Ви просто не розумієте, що таке щасливе життя. А воно до вас так близько. От тільки нехай Володимир Володимирович запропонує до нас приєднатися – і ви заживете, як люди. Подивися на нас – ні в чому собі не відмовляємо, – тітка говорить швидко, бо за хвилину розмови платить 2 грн.

– Оксано, я не хочу з тобою сваритися, – мама перериває монолог. – Давай облишимо політику. Розкажи краще, як ти, як Світланка? Чи вже дочекалася онуків?

Світлана три роки тому вийшла заміж. Тітка прийняла новоспеченого зятя у свою 2-кімнатну квартиру.

– Онуків дуже хотілося б. Але не можуть родити через проблему з житлом. Думали-гадали, як краще. Іпотеку узяли б, але бояться влазити у ярмо на 20 років. Бо ж зарплати невисокі. Та й на роботі нестабільна ситуація: нині є, завтра – немає. А решта все добре.

Зараз ви читаєте новину «Щасливе життя». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода