Колись небо було нашим порятунком. До неба люди зверталися, коли благали про справедливість. Воно могло любити, а могло справедливо карати. На небо люди йшли, щоб знайти в ньому останній спокій. Огортаючись у хмари, немов у прозорий одяг. Стаючи легкими, немов пір'я. Втрачаючи вагу, перемагаючи силу гравітації.

Але небо сьогодні – загроза, а не спасіння. Прилітають ракети, а не янголи. Те, що було і є для нас вікном у нескінченність, стає вікном у нашу можливу смерть. І мертві наші, можливо, не захочуть іти туди, звідки літає морок.

Часом воно відвертається від землі, не маючи сил дивитися на те, що з нею стало. Вкривається хмарами, як захистом від поглядів, то виганяє їх, стаючи знову чистим і прозорим. Небо в цій весні змінюється надто швидко. Воно, як і ми, не знає спокою.

Щось сталося з людством? Символ спасіння стає джерелом загибелі. Те, що було колись домівкою Бога, ми благаємо сьогодні закрити. Є щось диявольське в тому, що головна війна сьогодні – у небі, за небо, з небом. І ми вдивляємося в його блакитну плоть не в пошуку зірки, що падає, а зі страхом побачити ракету, що пролітає, розрізаючи повітря, а потім – людські життя.

Це війна всесвітнього терориста. Терорист зазвичай бореться проти держав, а цей – сам є державою. Хоче скинути порядок насильства, але цей російський терорист сам є упорядкованим насильством. Хоче захопити нашу землю і наше небо.

Захоплюючи наше небо, він змішує добро і зло, стираючи між ними межі. Він знищує російськомовних, щоб їх "захистити". Коїть геноцид, щоб його "не допустити". Організовує нацистські злочини, щоб "денацифікувати". Продовжує криваві вбивства імперії, щоб перемогти "західний імперіалізм". Каже, що добро – це зло, а зло – це добро.

Просто Росія втратила здатність до розрізнення. Слова і речі були вирвані з їхніх місць і втратили своє значення. Свобода почала означати рабство і навпаки. Тиранія почала означати демократію і навпаки. Релігія почала виправдовувати злочини. На небо помістили сатану.

Російська "безмежність" зіграла з нею поганий жарт. Там, де немає меж, усе втрачає ясність, покривається темрявою. Якщо ти не можеш відрізнити себе від іншого, то втрачаєш здатність до відповідальності. Ти можеш іти вбивати, вважаючи, що "це не я". Так і Росія вбиває, повторюючи, що "нас втягнули в цю війну". Йде чинити геноцид над українцями, повторюючи, що вбивства, які вони чинять, – це "геноцид росіян". І що їхня загарбницька війна – це війна за "незалежність Росії від Заходу". Вони забирають зерно і техніку в селян Херсонщини, як робив сталінізм на початку 1930-х, немов готуючи новий Голодомор, – і стверджують, що цей Голодомор готує Захід, купуючи в України харчі.

Росіяни сьогодні не мають центру в самих собі. Колись один українець поставив їм діагноз, хоч за це продав свою душу. Так, вони – мертві душі. Тому їхній єдиний центр – це Путін. Понад сто мільйонів дерев'яних ляльок на дистанційному керуванні. Вони втікатимуть від відповідальності. Казатимуть: "Це не я, це зі мною". "Зі мною трапилася ця війна, зі мною трапилося те, що я вбиваю безвинних людей, зі мною трапилося те, що я зґвалтував. Це не я, пожалійте мене". Вони помістили свою совість на зовнішній носій.

Але коли це відбувається, ти опиняєшся по той бік добра і зла. І більше не відчуваєш, що відповідальний за свої дії. Між тобою і твоєю дією втрачається зв'язок. І там, де ти – кат, ти сприймаєш себе жертвою. Ти поміщаєш на небо сатану.

Не знаю, як довго це все триватиме. Як довго сатана реготатиме там, із небес. Як довго ми ще стоятимемо під цим кривавим дощем. Але ми переможемо. Бо країна свідомих і вільних людей завжди переможе країну керованих іззовні ляльок. Країну мертвих душ.

І небо колись повернеться. І ми будемо знову дивитися на нього з надією. Слухати його тиху музику. Захоплюватися тим, як воно перевертається над нами, як великий небесний кит. І радіти, що сатана нарешті впав у своє пекло. Назавжди.

×