Тривалий час Україна для світу була екзотикою. Дивиною, проваллям, райським (чи демонічним) птахом.

У ХІХ столітті для західних і східних письменників вона була чимось на зразок "внутрішньої Полінезії" – невідомою землею, що зберігає все народне, прадавнє й архаїчне. Українці були нацією, яку треба було вивчати, але навряд чи приймати всерйоз.

У ХХ столітті Україна стала частиною "кривавих земель" за Тимоті Снайдером: територією поза законами цивілізації, де протягом кількох десятиліть людей знищували мільйонами. Пам'ятати звідси можна було тільки те, що краще було би забути. Ці землі немов народжували досвід, що ніколи не мав би повторитися.

Наші 1990-ті розпочали новий сезон цього екзотичного серіалу. Пострадянський світ був для решти планети сумішшю абсурду, ґротеску й карнавалу: нові багатії, примітивний капіталізм, декадентський соціалізм, бандити у владі, "мерси" на тлі "хрущовок", корупція і безвихідь. Екзотичний птах, цікавий своєю ненормальністю, облізлим пір'ям і жахливими криками по ночах.

Утім, одного прекрасного дня ми прокинулися в зовсім іншому світі. Цей день приходив поступово. Його прихід мало хто помічав, його хода була непомітна. Він приніс просту звістку: виявляється, проблеми, з якими стикається сьогодні Україна, нагадують проблеми інших суспільств. Екзотичний туман, що нас так довго огортав, розвіявся – і ми побачили, як багато спільного в нас з іншими народами і країнами.

Українська екзотика означала владу олігархів. Але виявилося, що олігархи є скрізь, і один із них навіть став президентом США. Українська екзотика передбачала разюче соціальне розшарування, прірву між багатими й бідними. Та сьогодні ця проблема стала глобальною ("Плутократи" Христі Фриланд добре про це розповідають). Українська екзотика означала розквітання фейкової інформації та фейкової реальності – але сьогодні цей вірус поширився всім світом, і проти нього мало хто вміє боротися. Українська екзотика означала повернення історії та націо­нального – але сьогодні цим шляхом іде багато хто на Заході, від Іспанії до Польщі.

Ми часто думали, що стартували з іншими країнами з однакових позицій, але прийшли до різних результатів. Однак при цьому ми часто не помічали іншого: в багатьох аспектах ми стартували з іншими суспільствами з різних позицій і прийшли до схожих результатів.

Наші стартові позиції з Польщею початку 1990 років були геть різні – там в економіці став домінувати західний капітал; у нас – колишні партійні боси та бандити. Але сьогодні ми стикаємося з подібними проблемами. Нашу політику пам'яті часто порівнювали з іспанською: їм у певний момент удалося досягти примирення, нам – ні. Але попри відмінність стартових позицій – постфранкістська Іспанія значно швидше інтегрувалася в Європу, ніж ми – іспано-каталонська історія сьогодні свідчить, що демони громадянської війни 1930-х повертаються знову.

Історії суспільств, як і історії людей, ніколи не є подібними. Ніколи не розвиваються за однаковими шаблонами. Це мотузки, що складаються з сотень маленьких ниточок; одна-дві унікальні нитки зроблять усю мотузку несхожою на інші.

Однак, попри відмінності цих ниточок і цих стартових позицій, сьогодні по всьому світу суспільства хворіють на схожі хвороби: повернення радикалізму, економічне розшарування, дефіцит безпеки, нові страхи й новий гнів.

З одного боку, це погано – бо йдеться про глобальні епідемії. З другого – добре: вони стають зрозумілі всім, і для їхнього пояснення потрібно значно менше "перекладати" з однієї реальності на іншу.

Ми не повинні просити світ турбуватися про наші проблеми. Але маємо вчитися показувати, чому деякі наші проблеми не є екзотичними. Чому вони є відображеннями глобальних проблем. І навпаки – чому проблеми світу не є для нас чужими.

Тільки так перестанемо бути (тільки) екзотичними птахами. Тільки так заговоримо мовою, яку зрозуміють ті, хто мови нашої не знає і нашої екзотики ніколи в очі не бачив

×