Ось як довго може тривати війна в Україні

Думки у виданні The Hill завідувача відділу оборони та стратегії Філа Найта в Інституті Брукінгса та автора книги "Військова історія для сучасного стратега: найбільші війни Америки з 1861 року" Майкла О'Генлона

Коли він найближчими днями виступатиме зі своєю важливою промовою щодо України, президент Джо Байден має надати інше оформлення.

Допомагати Україні правильно. Але допомагати "скільки потрібно", як Байден і його команда схильні говорити, принципово погано - не тільки для трампістів, але для більшості республіканців і навіть багатьох не республіканців, які задаються запитанням, як довго США повинні підтримувати українців, які наразі зайшли в глухий кут у своїх військових зусиллях.

Щоб було зрозуміло - я згоден з Байденом, що ми повинні допомогти Україні залишатися суверенною, незалежною та добре захищеною країною. Було б моральним лихом покинути країну у війні, за яку повністю відповідає Росія. Це проігнорує зобов'язання Америки за Будапештським меморандумом 1994 року, в якому ми пообіцяли допомогти забезпечити її майбутню безпеку як спосіб переконати Київ відмовитися від майже 2000 одиниць ядерної зброї, які країна успадкувала від СРСР. Найгірше, що це становило б величезний стратегічний ризик, оскільки Володимир Путін, який переміг би в Україні, міг би стати серйозною загрозою для таких країн НАТО, як Латвія та Естонія, ризикуючи прямим конфліктом зі США

Але вираження безстрокових зобов'язань без умов чи часових горизонтів має очевидний сенс лише для екзистенціальних воєн за національне виживання. В іншому випадку будь-який стратег має періодично переглядати витрати та вигоди від різних можливих стратегій, перш ніж просто продовжити поточний підхід. Щодо політичної практичності, то американці цього очікують.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Інколи Офіс президента шкодить міжнародній політиці" - Володимир Огризко

Байден має оголосити, що ми підтримуватимемо та навіть збільшимо підтримку України до 2024 року чи до 2025 року. Але він також має визнати, що на той момент новообраний президент, чи буде це він сам, чи Дональд Трамп, чи хтось інший, буде, природно, проводити свіжий стратегічний огляд війни, яка, на жаль, цілком імовірно, ще триватиме. Враховуючи всі ці чинники, будуть пропонувати будь-який майбутній курс дій.

Однак робити це ще зарано. Наразі ми повинні продовжувати поточну стратегію і навіть посилити її. Байден має по черзі пояснити причини такого підходу.

По-перше, в історії великі війни часто досягають ключових переломних моментів через два-чотири роки. Війна в Україні ще не досягла двох років. Наприклад, у великих війнах Америки середній переломний момент для тих війн, які ми виграли, зазвичай наступав приблизно через 25-30 місяців. Власна історія України, зокрема у світових війнах, не відрізняється.

По-друге, освоєння та навчання експлуатації сучасної військової техніки - це багаторічний процес. Середньостатистичний військовий США служить п'ять-шість років, а багато наших військових служать 10-20 років і більше. За цей час вони набувають все більшої кваліфікації. Більшість військових підрозділів США тренуються до повної бойової готовності протягом циклів, тривалістю 1-2 роки. Україна має західні танки лише кілька місяців і поки що не має західних літаків. Більшість її військ пройшли лише скромну підготовку. Українським військовим потрібен весь 2024 рік, щоб мати достатні шанси вести ефективну загальновійськову боротьбу, хоча до сьогодні вони були досить вражаючими в тому, що вже зробили.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: $300 млн на день: скільки коштує війна для РФ

По-третє, зараз політика США дає надію Путіну, а це контрпродуктивно. Важливо, щоб перспектива перемоги Трампа через 13 місяців або наполегливі дії республіканців у Конгресі до цього не заохочували Путіна продовжувати боротьбу в надії, що Білий дім принесе йому перемогу, якої не зможе досягти його власна армія. Навіть якби Трамп дотримувався більш мінімалістичного підходу до війни в Україні, ніж Байден, його нова стратегія з'явилася б лише після того, як він зібрав би команду національної безпеки, яка потім розробила план. Зокрема, команда Трампа, ймовірно, хотіла б вивчити варіанти допомоги Україні, щоб зберегти її територію, яку Київ на той момент контролюватиме, і, звичайно, суверенітет країни, навіть якщо США перестануть тоді надавати Україні наступальні можливості для спроб повернути окуповані території.

Як стверджували генерал у відставці Девід Петреус і стратег Фред Каган, є підстави сподіватися, що нинішній український наступ, який звільняє територію щонайбільше сотні метрів на день, може дати результати в найближчі місяці. Навіть поступовий прогрес у певний момент дає сумарний ефект. Передові українські бойові позиції зможуть знищити російські лінії постачання, які простягаються зі сходу України до Криму. Крім того, попри те, що найближчим часом перспективи розриву російських ліній є незначною, неясно, чи має Росія достатні стратегічні резерви, щоб закрити будь-які прогалини, які виникнуть у найближчі місяці. Нинішня безвихідь може колись вийти з глухого кута - подібно до того, як ситуація глухого кута на західному фронті в Першій світовій війні, що панувала в 1915-1917 роках, нарешті зійшла з мертвої точки в 1918 році.

По-четверте, Україна заслуговує на серйозний шанс повернути свою окуповану територію та звільнити власні народи, які проживають у цих частинах країни, перш ніж ми відмовимося від суттєво допомоги їм. Я відчуваю, що перспективи України досягти всіх цих цілей навіть до 2025 року не кращі, ніж 50 на 50. Але ще зарано робити такий висновок. І, звичайно, зарано нав'язувати його уряду України.

Якщо в 2025 році умови на полі бою та інші фактори змусять прийняти запасну стратегію, це може бути адекватним підходом для захисту основних інтересів США. Така стратегія може бути такою, за якої ми допомагаємо Україні утримувати територію, яку вона на той час буде контролювати, підтримувати суверенний уряд і безпеку, зміцнювати її власну оборону, щоб стримати або зупинити будь-який майбутній російський наступ, і прив'язати Україну до Заходу за допомогою певних заходів безпеки через НАТО чи іншим чином. Але це був би підхід, який дав би Путіну щось із того, чого він весь час хотів, і, у цьому сенсі, ризикував би бути сприйнятим як винагорода за агресію. Це не те рішення, яке ми повинні прийняти легковажно. Й було б дуже передчасно приймати його зараз.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Маємо нову потенційну загрозу через Північну Корею" – Олександр Мусієнко

Так, війна в Україні нам коштує грошей. Але європейці роблять такий же внесок, як і американці, якщо врахувати фінансову допомогу та витрати на розселення біженців. Наш тягар становить трохи більше 5% загального оборонного бюджету США та близько 0,2% ВВП. З огляду на наявні ставки, це доступно та довговічно.

Байден може і має сказати те саме у своїй промові. Але його головна мета - пояснити, чому допомогу Україні у війні потрібно активізувати саме зараз. Навіть якщо її не слід розглядати як "вічну війну".

Переклад Gazeta.ua

×