"Коли я прокинувся на світанку 28 вересня 1928-го, не планував революцію в медицині своїм відкриттям першого в світі антибіотика, чи, як його ще називають, бактерії-вбивці", - такий запис у своєму щоденнику зробив Олександр Флемінг, вчений, який винайшов пеніцилін.
У 2007 році читачів "Британського медичного журналу" попросили визначити найважливішу подію в історії медицини. Вони проголосували за відкриття доктора Флемінга.
Історія відкриття пеніциліну почалася до Флемінга. Закінчилась - після нього. Проте, основну роль у відкритті антибіотиків зіграв саме він.
3 вересня 1928-го вчений повернувся з місячних літніх канікул до своєї лабораторії. Там, у чашці Петрі, він вирощував стафілококи. В одній із них знайшов синьо-зелену цвіль. Флемінг уважно роздивився чашку і помітив, що навколо цвілі не було бактерій. У цей момент сталося найбільше відкриття в тисячолітній історії медицини.
Сказати, що відкриття пеніциліну сталося випадково, не можна. 47-річний вчений мав великий досвід у бактеріології - він знав, що шукає. Та одразу чоловік не зрозумів, наскільки йому пощастило знайти в медичній чашці саме той тип цвілі, Penicillium notatum, який вбиває найширший спектр бактерій.
Вдача, поєднана з підготовленим розумом і розвиненою уявою, зробили можливим це відкриття. Але після нього почалися невдачі. Вчений помітив вплив пеніциліну на розвиток бактерій. Але зрозуміти, в яких умовах він починає вбивати мікроби, вчений не зміг. Одного дня пеніцилін з'являвся, наступного - ні. Флемінг вирішив більше не витрачати час на вивчення цвілі. Публікував результати своїх досліджень і перейшов до вивчення сульфаніламідних препаратів. За спостереженнями вченого, ці хімічні речовини теж отруювали бактерії. Частіше ж вони отруювали пацієнта.
Відкриття було дійсно видатним, але наукова спільнота сприйняла його з байдужістю. Так у Флемінга виникла проблема - йому треба було переконати інших вчених у важливості свого відкриття.
Флемінг, як і більшість вчених, був дуже уважним, але переконливо говорити він не міг. 13 лютого 1929-го він виступив перед лікарями з Медичного дослідницького клубу в Лондоні. Зробив все можливе, щоб не зацікавити аудиторію своїм виступом. Його монотонне бурмотіння не викликало у колег жодного коментаря чи запитання. Так про винахід Флемінга забули на 10 років.
1939-го Рада медичних досліджень в Англії отримала грант американського Фонду Рокфеллера на дослідження хімічних речовин, які викликають антибактеріальну дію. Тобто на вивчення цвілі Penicillium notatum.
1940-го вони отримали 1250 фунтів на своє дослідження. Вчений Норман Хітлі взявся за роботу. Він продовжив вивчення пеніциліну на тому місці, де зупинився Олександр Флемінг.
Весь наступний рік Хітлі вирощував цвіль. Для цього варив бульйон. Коли на ньому з'являлась цвіль, вчений починав експериментувати: додавав цукор, дріжджі, сіль. Цвіль була дуже вибагливою, часто хворіла і гинула. Але Норман знову і знову починав вирощувати.
Згодом йому вдалося зібрати перший міліграм активної речовини. Ще згодом - 10 мг. У березні 1940-го вчений ввів в організм миші 1 мл водного розчину пеніциліну. Миша почувалась нормально. Це означало, що пеніцилін був нетоксичним для ссавців.
Потім до роботи долучився вчений Говард Флорі. Він ввів 20 мл у хвостову вену хворої піддослідної миші. Потім ввів ще одну дозу препарату. Миша вижила. Вижив і пеніцилін. Бактерії почали помирати.
Це було справжнє відкриття. Незабаром вчені виростили достатню кількість пеніциліну і провели перші дослідження на людині. У лютому 1941-го людині зробили першу ін'єкцію пеніциліну. Пацієнта знайшли легко. У той час кожна лікарня мала септичну палату, заповнену пацієнтами з гнійними запаленнями. Лікували їх 1941-го перев'язками і відпочинком. Половина з них помирали.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Пеніцилін викликає розлади роботи мозку дітей
Альберт Олександр лежав у такій палаті в лікарні Редкліфа. Його хвороба почалася у вересні 1940-го. Тоді він працював у своєму саду і поколов обличчя шипами троянд. Запалення дійшло до лівого ока. У лютому 1940-го око видалили. Далі інфекція поширилася на легені та плече. Чоловік страждав від сильного болю. Очі, шкіра голови, обличчя, рук гноїлися.
12 лютого 1941-го Альберту ввели 200 мг пеніциліну внутрішньовенно. Лікування продовжили: кожні 3 години йому вводили ще по 100 мг. Всього зробили 4 уколи. Через 24 години чоловікові значно покращало. Спала температура, повернувся апетит. Пацієнт почав одужувати. Але запасів пеніциліну більше не було. Через 3 тижні Альберт помер. Так вчені зрозуміли - лікування треба продовжувати, доки інфекція не зникне зовсім. Потрібно було створювати великомасштабне виробництво пеніциліну.
Вченим вдалося налагодити виробництво достатньої кількості нових ліків. У 1943-му від сепсису вилікували кілька сотень пацієнтів, а в 1944-му - вже кілька десятків тисяч.
3 
1
Коментарі