"Токаєв утопив протести в крові" – казахський опозиціонер Єрмек Нарімбаєв

6

Це окупація країни Росією і загроза для Північного Казахстану, який Москва може анексувати.

Це втручання в нашу внутрішню та зовнішню політику, у кадрові справи. Місія ОДКБ (Організація договору про колективну безпеку. Входять Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Росія і Таджикистан. – Gazeta.ua), начебто завершилася, і війська мають вести до 23 січня, але росіяни можуть залишитися під іншим приводом. Наприклад, буде військова база. У цьому основна небезпека. Не думаю, що Росія просто так піде.

 

На момент введення військ він практично втратив владу. Народ захопив більшість регіонів, починаючи із Західного Казахстану, де розпочалося повстання. Токаєв утратив контроль над вісьма регіонами, які за сумарною за площею більші за територію Туреччини, України й Білорусі разом. Сильно злякався і покликав росіян.

Йому вдалося завдати удару по мирних акціях, втопити їх у крові автоматними чергами. Мирних учасників назвав терористами. Проте жодної зброї в цих "терористів" не знайшли. Відбулася "піночетовська стабілізація" (Августо Піночет - чилійський генерал і диктатор, який здійснив переворот і керував хунтою у 1973-1990 роках, унаслідок репресій загинули 3,1 тис. чилійців і 80 тис. постраждали. – Gazeta.ua).

Про реформи більше не говорять. Вимоги учасників відійшли на другий план. Країна знову опустилася в середньовіччя без перспектив для демократії і вільних виборів.

 

Саме так. Водночас ніхто із влади на різних рівнях не пробував зустрітися і поговорити з мирними людьми. Команда Токаєва не намагалася про щось домовлятися. Вони цього не вміють.

Виникла ситуація, коли, з одного боку, Токаєв боявся втратити владу. З іншого, не хотів іти на діалог. Коли з'явилася можливість, почав розстрілювати людей. Зробив приблизно те ж, що покійний узбекський диктатор Іслам Карімов у Ферганській долині, коли загасив протести кров'ю (13-14 травня 2005-го після захоплення місцевої адміністрації узбекські силовики розстріляли акцію протесту в місті Андижан у Ферганській долині, офіційно загинули 187 людей, а неофіційно до 1,5 тис. – Gazeta.ua).

Може бути набагато більше. Морги закриті, ніхто з громадськості чи навіть родичів не може зайти туди. Не всі тіла навіть везуть у морги, тіла якось зникають. У відділки поліції не впускають і не випускають нікого. У країні 10 тисяч затриманих без будь-яких підстав. Імовірно, частину загиблих не реєструють або записують їм інші причини смерті. Маю обґрунтовані підозри, що йдеться приблизно про 300 загиблих.

 

Панує страх, переляк, нерозуміння ситуації. Упродовж багатьох днів не було інтернету, чи працював із перебоями. Наприклад, була показова історія, коли відомий у Казахстані викладач розповів, що 8 січня дізнався про новини у своєму місті, які сталися 6 січня. Ситуація характерна для всієї країни. Запізніла інформація та її брак спричиняють розгубленість і страх.

Влада не змогла захистити міста від мародерів і погромів. Це додало людям непевності. Коли відбувалося силове придушення повстання, дехто радів – нарешті хоча б якось зупинять мародерство. Але в цім винні не учасники, а безконтрольність ситуації, бездіяльність поліції. Тому такі змішані відчуття.

Подібне ставлення казахів до введення військ ОДКБ. У нас є "ватники", які в захваті від цього кроку. Водночас багато тих, хто нажаханий таким рішенням і ситуацією. Команда Токаєва пробує пояснити, що забезпечить найближчим часом виведення іноземних військ. Але не всі вірять. Хочуть переконатися в цьому на власні очі. Я теж думаю, що Путін просто так не виведе війська.

 

Важко сказати. Це був доволі різкий стихійний бунт. У кожній країні є частина тих, хто готовий на такі дії. Схожі стихійні безлади у світі подібні на неконтрольований вибух. Куди полетять уламки годі й передбачити.

Упродовж тривалого часу накопичився негатив, вимоги людей не чули або ігнорували. Так тривало роками. Не було перспектив виходу з глухого кута, надій на справедливі суди, чесні вибори, незалежні ЗМІ. У нас цього ніколи не було. Живемо в середньовіччі, коли люди існують під тиском чиновників і поліції, їх залякують, судять за найменшу дрібничку. Той, хто має мінімальну владу, є царем і богом.

Мене 15 разів судили. Це важко уявити в більшості країн, де звичайного громадянина просто так не судять стільки разів. У мене 11 адміністративних тюремних вироків і чотири кримінальних терміни - чотири роки, чотири місяці, три роки й п'ять років.

Раз судили за те, що вийшов з під'їзду будинку з цуценям на повідку, але без намордника. За законами Казахстану намордник не потрібно надягати цуценяті, але поліцію це не хвилювало. Таких справ багато.

Іще були попереджувальні арешти. Раз приїхав верховний комісар ООН. Хотів зустрітися зі мною і колегами-опозиціонерами. Щоб я не потрапив на зустріч, мене заарештували без оформлення протоколів. Відвезли у відділок, посадили в кабінет начальника, забрали телефон і не випускали, поки представник ООН був у місті.

 

По-перше, події відбувалися стихійно, у країні немає партій, опозиції. По-друге, казахи активно використовують месенджери, через які спілкуються, і соцмережі, через які дізнаються новини. Вони так координуються, часто слухають мене та інших опозиційних політиків з-за кордону, кому довіряють. Не вірять державній пропаганді. По-третє, роками накопичувалася образа через корупцію, чере те, що немає права вибору, через соціальне розшарування. Коли деякі надбагаті, а решта ледь зводять кінці з кінцями. Тож коли виникла можливість висловити протест, стався вибух.

Буде життя в умовах окупації. Введення військ ОДКБ офіційно називається "введення обмеженого контингенту". Його направила Москва "в дружній Казахстан за запрошенням легітимного президента". Те саме формулювання було 1979 року під час введення військ СРСР в Афганістан.

Токаєв як маріонетка Путіна намагатиметься провадити свою політику, але йому нав'язуватимуть вигідні й потрібні Кремлю рішення у внутрішній і зовнішній політиці. Це питання мови, Північного Казахстану, співпраці з Туреччиною та Китаєм.

На певний час придушили, задавили, розтоптали. Але бомба може знову зірватися, бо ситуація не розв'язана, і навряд чи розв'яжеться. Проблеми й протиріччя залишаються.

Якщо влада далі відмовлятиметься від діалогу, це неминуче призведе до нового суспільного вибуху. Питання лише коли.

Я б хотів, щоб був діалог, подібний до того, що був 1989 року в Польщі між Лехом Валенсою і комуністичною владою, яка підпорядковувалася Москві. Цей протест мав би спонукати владу переглянути ставлення і сісти за стіл переговорів. Нові акції практично неминучі, якщо наболілі питання не розв'язуватимуть.

Це вперше в нас акції відбувалися не кілька годин, а тривали майже тиждень. 2016-го ми мали мітинги, які тривали кілька годин. Увечері акції, потім люди розходилися по домівках, і все. Уперше в нашій сучасній історії впродовж тижня люди спали на вулиці, змінювали одне одного, розпалювали багаття, щоб грітися, трималися.

Перспективи такі, що люди зараз збиратимуть дані про загиблих і поранених, допомагатимуть тим, хто потрапив за ґрати. Намагатимуться їх витягнути на волю, передавати посилки, чекатимуть, поки вийдуть затримані на 15 діб. Формується коло загартованих учасників протестів.

У цих умовах зараз буде певна пауза, після чого знову лунатимуть вимоги. Багато залежить від дій влади, наскільки вона почує їх. Схоже, що Токаєв відмовився від політичних реформ, відтермінував їх реалізацію на вересень. Це означає, що хоче повністю задушити демократичний рух, а восени успішно забуде про політичні реформи. Проведе декоративні зміни, які залишать старі проблеми – брак демократії, виборів, суду присяжних.

Жодного роздвоєння чи суперечок між ними немає. Назарбаєв справді дещо відійшов від справ, але заміни кланів чи війни між ними немає. Це ілюзія. Комітет національної безпеки й далі очолює племінник Назарбаєва та його люди – міністр оборони й міністр внутрішніх справ. Тобто керують силовими структурами ставленики Назарбаєва. А головне, що залишилася та ж система влади. Режим не змінився.